Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

 Зайшовши до кабінету Ігор сів за свій робочий стіл. Він вже встиг заспокоїтися і готовий був цілком серйозно зосередитися на справах. Ще й досі гадки не мав, про що саме зараз буде говорити Степан Петрович. Та вже ж таки нарешті з’ясується навіщо він так наполегливо намагався зашкодити «ЛісБуку».  

  Степан Петрович чоловік років шістдесяти п’яти, трохи вище середнього зросту з доглянутим зовнішнім виглядом. Самовпевнений, заможній, з тих хто мав владу та вплив, а також займався незаконними справами. У нього скрізь були так звані «свої куплені люди» тому йому і вдавалося уникати арешту. Він уже мав достобіса всього, але прагнув мати ще більше. Хотів, щоб все крутилося навколо нього і працювало на нього. Саме з такими намірами прийшов до Ігоря та Каміли, щоб змусити їхню компанію співпрацювати з ним. Степан Петрович сів напроти Ігоря, закинув ногу на ногу і поклав теку на стіл.

-Ти Федюша вийди звідси, постій за дверима, каву потім занесеш,- звернувся Степан Петрович до Федора не  дивлячись на нього.

-Як накажете Степане Петровичу,- і Федір швидко вийшов за двері, дістав хусточку з кишені та витер спітнілий лоб, бо нервове напруження у нього неабияк зашкалювало.

-Продажний пес, за гроші тебе зрадив,- глузливо сказав Степан Петрович про Федора.

-Якщо він мене зрадив, то тебе теж зрадить. Не сумнівайся,- відрізав йому Ігор.

-Гроші керують людьми. Заради грошей та влади люди готові зраджувати, вбивати, чинити ганебні вчинки. Так збудований світ. Ти візьми Ігорю Олександровичу теку та почитай уважно документи, які знаходиться там. Це вигідний контракт і для «ЛісБука» і для мене.

-Скажу відразу я нічого спільного не хочу з тобою мати, тому ніяких документів я переглядати не стану. Так що даремно стараєшся Степане Петровичу. Попри те, що ти «ЛісБуку» завдав скільки шкоди намагаючись цим самим покорити собі я ні з чим не погоджуся. Розумієш, даремно ти стараєшся. Я захищався і продовжу це робити. І хай «ЛісБук» і зазнає збитків, але з тобою він співпрацювати не стане,- Ігор говорив впевненим голосом.

  До кабінету постукали і Федір заніс каву. Поставив тацю на стіл і хотів було подати чашечку з гарячим напоєм своєму босу та той зі злістю крикнув на нього:

-Пішов геть звідси.

  Федір тільки відскочив та вклонився. Й Ігор тільки зараз встиг помітити, що той схуднув, мабуть, на нервах подумав. Так і треба зраднику... Степан Петрович хоч і був незадоволений тим, що Ігор йому відповів, але це зовсім не означало, що він був готовий визнати свою поразку.

-А ти Ігорю Олександровичу не поспішай з відповіддю,- Степан Петрович узяв до рук чашечку з кавою.- Ти краще скажи Каміла і справді зникла?

-Я був переконаний, що це ти її викрав…

-А знаєш варто було, у такий спосіб я б швидше змусив тебе робити те, що я хочу. Якось не подумав. Гадав, що ти й так погодишся, не захочеш, щоб я більших ударів завдавав по «ЛісБуку». Я думав, що ти й так зрозумів мої можливості. Й підпалити можу, і клієнта відбити, і лісовози забрати. І тобі тоді ні на чому буде за кордон ліс возити. Жодна вантажно-перевізна компанія не захоче з тобою співпрацювати. І що потім будеш робити? Будеш сидіти на своїх колодах?- Степан Петрович відпив каву.- Ось, бачиш ти вже замислився. Правильно поміркуй. А що до Камілочки можу тобі підказати де її шукати. Це я беру зі досвіду минулих з нею стосунків. Каміла жінка приваблива, дотепна, розумна, але… як більшість жінок вона слабка… на чоловіків. Гадаю, розумієш про що я. Бавиться твоя дружина десь з коханцем у ліжечку. І я не здивуюся, коли дізнаюся, що він молодший за тебе. От любить вона з молоденькими. У них то енергії набагато більше, самці то здорові…

-Степане Петровичу досить маячню нести,- Ігорю було неприємно все це чути.

-Це не маячня, а чиста правда. Ти Ігорю Олександровичу погано свою дружину знаєш, якщо не віриш мені,- Степан Петрович поставив чашку з недопитою кавою на стіл.- Ти думаєш, чого ми з нею розбіглися? Гадаєш, я її не забезпечував? В неї було все. Що хотіла те й купував, хотіла за кордон на відпочинок, будь ласка, захотіла нову машину немає проблем… Але їх хотілося більшого… ненаситне стерво… сексу замало, як з’ясувалося потім було, от під молодих і почала лягати. А мені така дружина не потрібна. Викинув як ганчірку, але без грошей не залишив, все-таки Полька моя донька. Я провірив, тест ДНК на всякий випадок зробив. Хоча донька характером вся в матір, мене це засмучує, але не наскільки, бо маю ще сина від першого шлюбу, отож, вся надія на нього…

-До чого ти ведеш?- Ігор прижмурив погляд дізнаючись нові подробиці про свою дружину.

-Я ні до чого не веду. Хотів просто сказати, що в тебе теж Камілу не вийшло до себе міцно прив’язати, хоч і молодший ти від неї. От вона з іншим і воркує,- Степна Петровича це відверто радувало.

-Побачимо…

-Звичайно побачимо. Але годі про неї, повернемося до справ. Ти повинен погодитися зі мною, бо запевняю тебе, що мені під силу розорити «ЛісБук». І повернеться компанія у той стан в якому вона була, коли ти за неї взявся. Та повинен тобі віддати належне Ігорю Олександровичу, бо ти зумів відбудувати те, що було майже повністю зруйновано. Звісно, ти й виграв у цьому, дружина тебе щедро віддячила, віддала тобі половину компанії. Людину з тебе зробила. Так що беру свої слова назад. Прив’язав ти її до себе, задовольнив, що заради тебе…, але тапер, мабуть, все ж набрид ти їй, захотілося їй чого нового. Але зараз не про Камілу…

-Ти, мабуть, ще й досі її кохаєш Степане Петровичу,- зробив висновок Ігор,- не можеш вибачити те, що вона не з тобою. Тому і нашкодити нам хочеш...

-Я не нашкодити хочу, а запропонувати вигідну співпрацю. Слухай уважно Ігорю Олександровичу, бо двічі повторювати не люблю. Ти розірвеш угоду з німецькою меблевою фабрикою й укладеш угоду з польською. Саме туди твій ліс будеш відвозити.

-Але чому це так важливо? Польська фабрика ніяк більше не запропонує. Ціна однакова…