Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

«Я порадив би тим, хто багне до чогось прийти, виробити у собі працелюбність, звичку до монотонної і нудної праці, уміння примусити себе працювати в будь-який час. Ще потрібно: відкритість до людей, уміння бути чесним. Жити чесно – це не тільки душевний спокій, але й матеріальна вигода…»

Все це, звичайно ж, так. Хто проти цього заперечить. Як і проти емоційних та фізичних навантажень. Їх не рекомендується зменшувати навіть у вельми похилому віці. Один актор з цього приводу зізнавався: «Лікарі радять мені зменшити і фізичні, і емоційні навантаження. Але за моєї професії це рівнозначно творчій смерті».

Жаль, що ніхто з порадників не згадав ще й такий дріб’язок, як талант, його наявність. А його неодмінно треба мати. Бажано – від природи. Ще бажаніше – від Бога. А таке дається не кожному, зате вже якщо дається, то треба уміти його використати – як єдиний свій шанс у цьому світі. А вже потім брати приклад… Ну хоча б… хоча б із Мадонни, і купувати в Нью-Йорку (в Лондоні, Парижі тощо) триповерховий особняк за 40 мільйонів доларів – 13 спалень, 14 ванних кімнат, 9 камінів і гараж для двох машин. (Є також винний погріб.) У дворі сад на 300 кв. метрів.

Але перед цим треба добряче попрацювати і стати поп-дівою, поп-ідолом.

Тільки ж ось притичина – як стати? Поп-дівою, поп-ідолом, зіркою чи й суперзіркою?

Що тоді – у часи Віри Холодної, – що тепер, що завтра-позавтра.

До речі, про часи Віри Холодної. Коли з’явилося кіно і ще й не встигло стати новим видом мистецтва, а лише таким собі популярним атракціоном, молоді люди, пошуковці слави і багатств, натовпами кинулися по кіноательє (тепер кіностудії) з проханням – а де і з вимогою, – зняти і їх, бо вони неодмінно мають стати новими зірками.

Але це – стати зіркою, – вдавалося рідко кому. Мабуть, в першу чергу тим, у кого був у наявності талант від Бога.

Хто з дівчат та молодих жінок – переважно із середнього та вищого класів у часи Віри Холодної не мріяв – і навіть намагався, – стати кінозіркою? Хто з них не штурмував кіноательє Ханжонкова та його колег-конкурентів з благанням швидше зняти їх у своєму кіно та запустити його на екрани…

Багато зверталося. Іноді просто натовпами (бо хто ж проти, аби стати зіркою?). А чи багато з них вийшло зірок? Одна. Лише одна.

А радити, як досягнути вершин, легше всього. Але все ж таки, як нам здається, все залежить від того, чи дав Господь пошуковцю слави щось ще, крім бажання стати зіркою?

А Віра Холодна, нікому тоді невідома молода жінка, пішла і стала… Вірою Холодною.

То в чому секрет успіху, його таїна, загадка? І з якого боку до всього цього підступитися і як спіймати свою жар-птицю?

Пишуть про це газети, сперечаються спеціалісти, але хто вам скаже, в чому тут секрет? Чи таїна? Загадка-розгадка. Чому одні стають зірками, а від інших світла не більше, як від свічки?

А… Бог його знає.

P. S. У СРСР була колись популярна пісня «С чего начинается Родина?» (загалом, гарна і задушевна). Відштовхуючись від неї, запитаємо дещо по-іншому: з чого починається слава (визнання, успіх, популярність)?

Часто людина живе собі, зайнята своїми дрібними (які насправді для неї великі) побутовими проблемами – сім’я, робота, – і ні про яку славу, ні про яке визнання, як кажуть, ні сном ні духом… Та й не потрібне воно їй. І раптом… Щось спаде їй на думку, щось стукне їй, бідолашній, у голову і – нате вам! Всесвітня відомість. На віки вічні. Наче ні з того ні з сього, адже нічого подібного у тієї людини заздалегідь і не планувалося, і в зародку не було. От узяти для прикладу хоча б… А втім, поки що прізвища називати не будемо. Скажемо так, як ото в казках починається: жив та був собі…

В Америці один американець.

Нічим не видатний (хоча й розумний, начитаний), не знаменитий і нікому – крім хіба що його найближчих сусідів, – невідомий. І нічого йому й не світило увійти в історію.

Був він просто фермером. Як, між іншим, і батько його.

Простий-простісінький фермер. Займався своїми фермерськими справами та й займався. У невеликому селищі Мамаронек біля Нью-Йорка мав якісь там акри, збудував дім і навіть відкрив власний магазинчик.

І збирався фермерством займатися до кінця своїх днів. Але якось…

Ох, це майже магічне слово в літературі – «якось»!

Якось захворіла його дружина, люба Сюзанн. Аби розважити її (бідоласі набридло лежати самотній у ліжку), чоловік заходився читати своїй половині роман, що виявився до нудоти сентиментальним. Та ще й примітивним. (Художню літературу, за відсутністю своєї, тоді в Америку постачали з Англії.) Читав чоловік роман, читав і, зрештою, кинув книгу.

– Хіба це роман? – вигукував обурено. – Та я тобі напишу книгу кращу, ніж ця!

Мабуть, у добру годину він так вигукнув.

– Ти-и?? – подивувалась дружина. – Фермер і… І напишеш художній твір?

– Напишу, – затявся чоловік. – Не святі горшки ліплять! Хоча й фермер, а напишу.

– Куди вже тобі, – піддражнювала Сюзанн свого чоловіка. – Тобі й листа написати – тягар непомірний!

Це була правда, але чоловікові, коли пішло на спірку, відступати вже не було куди.

– А ось і напишу! Завтра… Ні, сьогодні ж і почну!

– Починай, починай, – посміхалася дружина, наперед певна, що нічого путнього з тієї затії у чоловіка не вийде.

Не маючи анінайменшого літературного досвіду, ніколи й не гадаючи стати письменником, чоловік – от уже вперто-затятий! – таки взявся – явно не за свою справу. Принаймні, так була впевнена його половина.

Але от диво – письменницька праця далася йому в принципі легко, він справді написав роман. І навіть видав його.

Потім написав – увійшовши в смак, – ще один, ще, ще…

Загалом видав, здається, 33 книжки. І став зачинателем американського історичного роману, засновником «морського роману» у світовій літературі. І нарешті з-під його пера вийшли речі особливого типу: романтичні, про історичні долі індіанських племен.

Звичайно ж, мова йде про добре вам знаного (навряд, щоб ви не читали його бодай у дитинстві) Джеймса Фенімора Купера, всесвітньо відомого американського письменника, який відкрив світові свою Америку.

А почав випадково, наткнувшись на примітивну книжку і поклявшись перед дружиною, що напише краще. Оскільки йому відступати не було куди, то й написав.

Краще і найкраще!

І здобув на віки колосальне визнання.

То що ж