Читати книгу - "Вушко голки"

Але Фабер вирішив інакше. Коли чоловік, на думку Люсі, вже майже підійшов до піку, він спинився, ліг на неї та увійшов знову — цього разу повільно й ніжно, у ритмі морських хвиль. Потім агент схопив руками її сідниці, й жінка зрозуміла, що він уже на межі самоконтролю. Виявилося, що це неймовірно її збуджує. Зрештою Фабер прогнувся у спині, його обличчя скривило, наче від болю. Чоловік низько застогнав. Люсі охопила ногами його стегна — і тут до неї прийшло розуміння того, які звуки труби, гуркіт грому та цимбалів мав на увазі Лоуренс.

Якийсь час вони мовчки лежали поруч. Люсі було тепло та добре, вона наче світилася зсередини. Ще ніколи на цьому острові їй не було так тепло. Коли її дихання трохи вгамувалося, вона знов почула звуки шторму. Генрі давив на неї усім своїм тілом, але їй не хотілося, щоб він рухався. Було приємно відчувати на собі його вагу і ледь відчутний запах поту. Іноді чоловік підіймав голову та легенько проводив губами по її щоці.

Просто ідеальний коханець. Він знав її тіло краще, ніж вона сама. А його тіло було чудове: широкі плечі, тонка талія та вузькі стегна, довгі й дещо волохаті ноги. Мабуть, і шрами в нього є. Просто ідеал — сильний, ніжний і вродливий. Проте Люсі знала, що не закохається в нього й ніколи не захоче все покинути, втекти з ним та десь таємно одружитися. У ньому десь глибоко було щось холодне і тверде. Якась його частина була не тут. Відчувалося, що він готовий покинути всі свої почуття заради якогось вищого обов'язку. Він ніколи не належатиме якійсь жінці, бо його вірність була присвячена чомусь іще — як талант у художника, як жага грошей у підприємця, як любов до Батьківщини в патріота, як революційна пристрасть у соціаліста. З таким чоловіком треба поводитися як з ліками, що спричиняють залежність, — використовувати дуже обачно.

Крім того, у Люсі й не буде можливості втрапити в залежність від нього: він поїде звідси менше ніж за добу.

Нарешті жінка поворушилася, і Фабер тієї ж миті перекотився на спину. Люсі сперлася на лікоть і оглянула його оголене тіло. Так, шрами в нього були: довгий білий шрам на грудях і невеличкий, у формі зірки, на стегні (мабуть, опік). Жінка ніжно потерла груди Фабера долонею.

— Може, це й не надто жіночно, але дякую.

Фабер усміхнувся та легенько торкнувся її щоки.

— Ти дуже жіночна, повір мені.

— Ти навіть не знаєш, що зробив. Ти...

— Не треба нічого казати. Я знаю, що зробив, — він торкнувся пальцем її губ.

Люсі легенько вкусила його за палець, а потім узяла його руку й поклала собі на груди. Фабер долонею відчув сосок.

— Будь ласка, зроби це ще раз.

— Сумніваюся, що я зможу.

Але таки зміг.

Люсі пішла з його кімнати за декілька годин після світанку. Із сусідньої спальні почувся якийсь шум — і це раптом нагадало жінці, що в неї є чоловік і син. Фабер хотів сказати їй, що в них немає жодної причини хвилюватися, що подумає Девід, але прикусив собі язика й відпустив її. Люсі востаннє пристрасно його поцілувала, а потім підвелася, струснула нічну сорочку та тихенько вийшла за двері. Фабер із ніжністю спостерігав за нею.

Ну що за жінка! Агент влігся на спину й почав роздивлятися стелю. Така наївна, така недосвідчена, але вміє робити приємно. Мабуть, він навіть міг би в неї закохатися. Фабер підвівся, дістав з-під ліжка ніж і плівку та задумався, чи варто тримати це при собі. А раптом захочеться повторити це вдень... Шпигун вирішив, що ніж варто залишити на собі (без нього він наче голий), а ось бляшанку з плівкою можна десь сховати. Фабер поклав її на комод і накрив документами та гаманцем. Звісно ж, це порушення всіх правил, але оскільки це точно його останнє завдання, то можна дозволити собі насолодитися жінкою. Зараз не має значення, чи побачить хтось фотографії. Навіть якщо побачить — він ніяк не зможе спинити агента.

Фабер влігся на ліжку, а потім знову підвівся. Роки тренувань не дозволяли йому так ризикувати, тому він сховав плівку і документи до кишені. Усе, тепер можна відпочити.

Зовні долинув дитячий голос, а потім кроки Люсі — вона спускалася униз. Трохи пізніше Фабер почув, як Девід потяг себе у ванну. Можна встати та поснідати з усіма — тим паче, що спати все одно не хотілося.

Вікно заливало дощем, і надворі лютував шторм. Фабер стояв і дивився на вулицю, аж поки не скрипнули двері ванної кімнати. Агент одягнув піжамну сорочку й пішов голитися. Мабуть, уже немає сенсу питати в Девіда, чи можна взяти його бритву.

24

Від самого початку Ервін Роммель знав, що буде сварка з Гайнцом Ґудеріаном. Генерал Ґудеріан був саме таким прусським офіцером-аристократом, яких Роммель ненавидів. Знайомі вони були досить давно: обоє колись командували батальйоном єгерів у Ґосларі, а потім вдруге зустрічалися під час вторгнення в Польшу. Коли Роммеля відкликали з Африки, він рекомендував на своє місце Ґудеріана, адже знав, що битву вже майже програли. На жаль, Гайнц тоді мав не найкращу репутацію в Гітлера, тому пропозицію відхилили.

Роммель вважав, що Ґудеріан із тих чоловіків, які п'ють пиво, підкладаючи на штани шовкову хустку. Офіцером він, мабуть, став лише тому, що його батько був офіцером, а в діда було багато грошей. Сам Роммель, син учителя, лише за чотири роки пройшов шлях від підполковника до фельдмаршала, тому ненавидів касту військових династій, до якої сам не належав.

Наразі він сидів за столом напроти генерала й дивився, як той п'є бренді, реквізоване у французьких Ротшильдів. Ґудеріан разом зі своїм товаришем генералом фон Ґайром приїхав у штаб Роммеля в Ла-Рош-Ґвіон, що в Північній Франції, щоб розповісти, як треба розташовувати війська. Роммель був дуже нетерплячим і розгніваним. На його думку, генеральний штаб мав надати надійні розвіддані та забезпечити армію — і його африканський досвід свідчив про те, що обидва ці завдання провалили.

У Ґудеріана були короткі світлі вуса, а в куточках очей — багато зморшок. Складалося враження, що він постійно усміхається. Він був високий та вродливий — повна протилежність низенькому й некрасивому Роммелю (який до того ж почав лисіти). Ґудеріан здавався абсолютно спокійним, а будь-який німецький