Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Коли ти заведеш дітей, моли Богів, щоб у тебе були лише сини, — його голос різко вирвав мене з думок, і я ледь не поперхнувся від несподіванки.

— Ваша величносте? — перепитав я, піднявши очі й намагаючись зрозуміти, куди він хилить.

— Ой, годі цих офіціозів. Тут нікого крім нас, — Ердем махнув рукою, і його обличчя раптом розслабилося. На мить він став не королем, а просто Ердемом — тим самим, якого я знав із дитинства. Я любив його за це. На відміну від мого батька, Арона, який завжди був холодним і відстороненим, Ердем умів бути живим. Саме до нього я бігав із розбитими колінками, коли був малим, — він сварив мене, але потім сміявся й плескав по плечу.

— Діану пора видавати заміж, — продовжив він, і його голос став серйознішим. — А я уявлення не маю, чого хоче це дівчисько. Вже стільки листів від порядних Мечів відвернула, що й не порахувати. З хлопцями простіше — показав гарне обличчя, і вони вже навпочепки ходити готові.

— А як щодо пошуків істинної пари? — обережно спитав я, знаючи, що це делікатна тема.

— Ти сам чудово знаєш, що так щастить не всім, — відрізав він, і в його очах промайнула тінь смутку. — Я не бажаю чекати ще вісім років, щоб видати її заміж. Карім уже загинув. Я не маю наміру поховати всіх своїх дітей і лишитися без спадкоємця престолу.

Я стримано кивнув, відчуваючи, як його слова відгукуються в мені. Я сам так і не знайшов свою істинну пару — можливо, через мій спосіб життя, який не залишав місця для чогось постійного, а може, тому, що мені це було не потрібно. Але для Ердема це питання було не просто особистим — це стосувалося долі королівства.

— Я приніс звіт про роботу в Раммарку, — сказав я, вирішивши змінити тему. — Це мав зробити Арон, але він дав зрозуміти, що ви хотіли прийняти його саме з моїх рук. — Я протягнув йому акуратний стос паперів, сподіваючись відволікти його від важких думок.

Король кивнув і взяв звіт, швидко пробігши очима по сторінках. Але замість того, щоб заглибитися в читання, він відкинув папери в дальній кут столу, ніби вони були не варті його уваги.

— Калеб, — почав він, і його тон раптом став таким важким, що я мимоволі напружився, ніби чекаючи вироку. — Насправді я покликав тебе не для цього… Не буду тягнути кота за хвіст. Я хочу, щоб ти одружився на Діані.

Його слова зависли в повітрі, змішуючись із тихим потріскуванням вогню в каміні, який я тільки зараз помітив у кутку кабінету. У приміщенні стало напрочуд тихо — навіть тіні на стінах, здавалося, завмерли. Мої пальці стиснулися на колінах, а серце пропустило удар, перш ніж забитися вдвічі швидше.