Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Він повільно рушив у наш бік, полум’я за його спиною згасло, знову спалахнули лампочки. Чоловік із ножем зробив випад назустріч Лойду й люто закричав:

— Залишайся на місці, ідіоте з сірниками! Мене не злякають твої фокуси — я й сам дещо вмію!

Він спритно перекинув ніж із руки в руку, витяг із кишені щось невелике й блискуче та гидко вишкірився. Ейден зупинився й з інтересом почав розглядати нас трьох. Аріадна позаду мене заскреготіла зубами, сильніше затягла комір мого плаща, від чого я захрипіла, а вона з відчаєм вигукнула:

— Зійди з дороги, Ейдене! Це не твоя справа, не лізь — і залишишся живим!

Лойд перевів на неї погляд, схрестив руки на грудях і байдужим тоном промовив:

— Аріадно, все скінчено. Відпусти дівчину й здавайся. Просто так ти звідси не вийдеш — ти ж сама це розумієш.

На першому поверсі знову пролунав гуркіт боротьби, крики людей і брязкіт металу. Здається, там точилася справжня сутичка. Аріадна голосно ковтнула, витягла з кишені вузький металевий предмет і притисла його до моєї шиї. Я відчула холодне гостре лезо, що тиснуло на шкіру. Страх липкими пальцями стиснув серце, я навіть не могла вдихнути глибоко — боялася, що поріжуся.

Спільник Аріадни засміявся, дивлячись на Ейдена:

— Це для тебе все скінчено! Дай нам пройти — і залишишся живий. Забудь про дівку: або вона піде з нами, або твоя подружка її випотрошить!

Лойд знову подивився на Аріадну й повільно промовив:

— Останній шанс, Аріадно. Командир тобі цього не пробачить, ти ж знаєш. Зроби собі послугу — прийми правильне рішення.

На його долонях спалахнули язики полум’я, тіні від яких заграли на обличчі Ейдена, спотворюючи його й перетворюючи на зловісну маску чудовиська. Я схлипнула, відчуваючи, як тремтить рука Аріадни, й лезо ходило туди-сюди. Шум на першому поверсі стих — настала тиша, яку порушувало лише сипле дихання спільника Аріадни.

— Убий його! — заверещала ця навіжена мені просто у вухо, звертаючись до нього. — Чого стоїш, дурню? У тебе ж артефакт, чого мнявишся!?

Чоловік вискалився й кинув під ноги Лойду те, що раніше витяг із кишені. Ейден стовпом полум’я відкинув предмет у вікно — шибки вилетіли, й на вулиці пролунав приглушений вибух.

— Мені нудно, — промовив Лойд і клацнув пальцями.

Навколо чоловіка в смугастому пальті вогонь утворив коло, не даючи йому вийти, а ніж розжарився до червоного — той заверещав від болю й відкинув його геть.

— Аріадно, — почувся від дверей голос ректора.

— Раймонде? — розгублено прошепотіла вона. — Це ти? Ти прийшов до мене?

Раймонд Дейлар увійшов до приміщення й повільно пішов до нас. Побачивши його, я мало не знепритомніла від щастя, яке нахлинуло на мене — сльози градом покотилися по щоках. Його напружений погляд швидко пробігся по всіх, зупинився на мені, став лагідним і теплим.

— Не підходь! — заревіла Аріадна й почала задкувати, тягнучи мене за собою. — Мені вже нічого втрачати, Раймонде!

Ректор примружився, схрестив руки на грудях і лагідно промовив:

— Ти просто заплуталась — от і все. Прибери кинджал, і ми все обговоримо.

Руки Аріадни тремтіли, шкіру обпалив біль від порізу, а по шиї скотилося кілька теплих крапель.

— Будь ласка, — схлипнула я, — відпусти мене.

— Раніше ти був іншим, Раймонде, — злісно прошипіла вона. — Ти міняв жінок як рукавички, а я завжди вірно чекала, знала, що одного дня ти оцінуєш мою відданість. Але варто було тобі побачити цю дівчину на тому клятому балу — і ти мов божевільний став!

Ректор стиснув щелепи, на його шиї запульсувала жилка, очі потемніли. Він був у гніві, але стримувався з усіх сил.

— Що ж я зробив, Аріадно, такого, що ти вирішила, ніби я змінився? — лагідно запитав він.

— Ти більше не фліртуєш з жінками, — почала перераховувати вона, — сидиш у своїй Академії Арканум майже безвилазно, а раніше ж завжди відвідував усі заходи, де можна було зачепити якусь красуню! А я спокійно чекала, коли ти вже нагуляєшся й прийдеш до мене!

Вона знову затрусилася, мов у нападі, навіть зуби застукотіли.

— А потім дядько сказав мені, що з’явилося дрібне дівчисько з невинними оченятами, навколо якої ти крутишся, мов кіт біля сметани! — істерично закричала вона. — А вона ж навіть не хоче тебе! Ти в курсі? Я сама чула, як вона про це казала! Ти їй не потрібен!

Обличчя ректора скам’яніло, очі звузилися. Він подивився на мене з гіркотою, але одразу знову стиснув щелепи.

— Я в курсі, — спокійно промовив Раймонд. — Це всі твої претензії? Заради цього ти викрала пані Беннет, погрожуєш їй і шантажуєш мене?

— Скажи, що в ній такого, чого немає в мені? Ти кохаєш її?