Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Ось твій уривок із правильно розставленими діалогами й оформленням:

Патрік, глянувши на мене, приклав палець до губ, закликаючи мовчати, натягнув чорну трикутну хустку на нижню частину обличчя — і зник.

Я дивилася, як Аріадна, хитаючись, ледь дійшла до стільця й безсилою рухнула на нього, звісивши руки. Поглянувши в стелю, вона раптово розсміялася істеричним сміхом, копнула ногою повітря й заявила:

— Панове, ми ж домовлялись, що ви заплатите мені за доставляння нареченої Ворона. А замість цього я отримую ляпаси? Так не піде!

— І що ти зробиш? — вискалився чоловік у смугастому пальті. — Нас тут лише двоє, а ти уяви, скільки наших людей довкола будівлі. Знаєш?

Почувши це, я занепокоїлася. А що, як їх і справді значно більше? Як ми від них відіб’ємося? І хіба не забагато народу, щоб викрасти одну мене? Хоча, якщо це ті, хто має зуб на ректора — тоді не здивуюсь, якщо їх тут сотні.

Аріадна тим часом знову дістала пудреницю, поправила зачіску й цілком буденним голосом повідомила:

— Ви мені доплатите, панове. Я вже й так витратила чимало, плануючи цю операцію. Додайте десять відсотків — і ми в розрахунку.

Чоловіки переглянулися, помовчали, й один сказав:

— Доплатимо. Але тоді сама веди її до екіпажу. Не хочу, щоб вона мені обличчя подряпала. А то рука в мене важка — приб’ю, й не помічу.

— Домовились, — зраділа Аріадна, закинула пудреницю в сумочку й рушила до мене.

Я почала відсуватися від неї, відштовхуючись ногами, а коли вона схопила мене за руку — я закричала:

— Відпусти мене! Не чіпай! Я нікуди з тобою не піду!

Вона з розмаху вдарила мене по щоці. Голова мотнулась убік, зуби клацнули, і я гепнулась обличчям на нари. Засміявшись, Аріадна жбурнула через плече:

— Не хвилюйтеся, товар від цього не здешевшає. А то у мене давно руки свербіли!

Вона взялася за мої кайданки, витягла з кишені ключ і звільнила мене.

— Тільки спробуй рипнутися — розмажу тебе по стіні, — злобно пригрозила вона.

Сльози беззвучно текли з очей — не від болю, а від усвідомлення: вона й справді божевільна. Абсолютно. Повністю.

Я потай потерла зап’ястки, на яких залишилися подряпини. Чоловіки за столом про щось перешіптувались. Помічник Аріадни сидів біля стіни. Якщо я зараз кинуся тікати, є невеликий шанс…

— Навіть не думай, — Аріадна схопила мене за плече, ривком підняла й струсонула.

— Будь слухняною дівчинкою — і все швидко закінчиться, — промуркотіла вона, поправляючи мій плащ. — Тебе чекає цікава пригода… з купою чоловічої уваги. Може, тобі навіть сподобається!

На першому поверсі щось гулко впало й покотилося бетонною підлогою. Мої викрадачі схопилися на ноги, переглянулись і завмерли, прислухаючись. Аріадна потягла мене за комір у глиб приміщення.

— Це ти все влаштувала, так? — прошипіла вона.

— Як би я це зробила? — прохрипіла я. Комір боляче тиснув на горло. Я вчепилася в її руку, намагаючись вирватися. — Ти мене задушиш!

Вона послабила хватку, і я змогла вдихнути.

Чоловік у смугастому пальті скомандував:

— Іди перевір, що там.

— Чому я? — обурився другий, але витяг з-за пазухи ніж і тихо рушив до виходу. Прислухався — і зник у дверях.

Напруга повисла в повітрі.

Чоловік наблизився до нас і різко, майже з істерикою в голосі, накинувся на Аріадну:

— Ти привела за нами хвіст? Хто це може бути? Кому ти пробовкнулась, дурепо?

— Нікому! — прошипіла вона. — Ніхто не знає, де ми! Навіть дядько! Це, може, щур, чи вітер…, чи щось інше! А ви вже злякались! Може, це ви комусь язика прикусити забули?

Я стояла мовчки. Серце билося в горлі, ноги тремтіли. Тільки б ніхто з тих, хто мене шукає, не постраждав. Не пробачу собі цього ніколи!

Аж раптом знову залунав тупіт і дзвін битого скла. Хтось протяжно закричав, а потім почувся глухий удар.

Чоловік, що стояв поряд, заметушився, очі забігали, лоб покрився потом. Він також витяг ніж і, виставивши його перед собою, рушив до дверей. Аріадна затремтіла й почала схлипувати, тримаючи мене перед собою, мов щит.

— Виходь! — закричав чоловік у бік дверей. — Нас тут багато, живим не вирвешся!

На стелі спалахнули — і одразу погасли — всі лампи.

І раптом посеред кімнати виросла стіна вогню до самого даху. З неї, розкинувши руки, вийшов Ейден Ллойд.

— Вітаю вас, пані та панове! — урочисто промовив він. — Шоу починається.