Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

У цю неділю Геня поїхала до Калуша і всі справи облишила на Володимира. Вона так завжди робила, оскільки комусь потрібно було платити за квартиру і у місті Геня отримувала компенсацію на заводі, бо вона мала групу. Звісно, у неї не було серйозної травми, але одного пальця на нозі у неї не вистачало. Тоді, коли сталася ця трагедія, Геня переживала через Володимира. Він у той час був на заробітках, де заробляв гроші і зраджував дружину з багатьма легкодоступними жінками; вона це знала. Тому будучи постійно в роздумах, Геня була неуважною на робочому місці і внаслідок своєї необережності потрапила до лікарні. Після кількох операцій і постійного догляду її невістки, вона одужала, і знову стала на ноги. Тепер єдине, що нагадувало про ту неприємну ситуацію - її коштур, а так вона скидалася на цілком здорову, навіть енергійну жінку.

Володимир, як на свій вік, виглядав теж непогано, але не так добре, як Геня. По-перше, він недочував, по-друге, завжди хрипів, по третє, у нього було хворе горло, а по-четверте, у нього не було жодного зуба і, коли він їв, то сопів носом. Геня казала, що в нього не було зубів, бо він відкривав ними бляшанки з-під пива і інших напоїв. Мені важко уявити, що ця хвора, стара людина колись була молодою і із зубами. Колись його тіло вабило багатьох жінок і він цим не нехтував, не пропускав жодної, але так це робив, що дружина не знала.

- О, баба взяла та й поїхала, а нас лишила одних, - сердиться Володимир.

- Вона завтра вернеться? - питає внучка.

- Завтра. Ти, Марійко, дивись за качками. Це твоя робота.

- Я знаю.

- А Руслан хай корову пасе. І вари щось їсти з Русланом, бо я не буду. Я будь-що з'їм.

- Та тут варити нічого не треба і так все є. Головне - молоко, яйця. Сметана є, сир теж є. Хліб баба вчора спекла.

- Ну, дивись сама. Щоб тільки голодні не ходили.

 Через годину.

- О, вона собі тут лежить, а качки води не мають! - кричить Володимир.

- Як не мають? - дивується Марійка.

- Добре, що сама не голодна, а про качок і забула!

- Я п'ятнадцять хвилин тому їм наливала.

- Не знаю, як ти їм наливала, але я бачив порожню миску!

Гримнувши дверима, вийшов Володимир з хати.

"Мені що там і спати, і ночувати біля них! - ображається дівчина. - Тільки їм налила пів години тому. Я що винна, що вони так швидко п'ють. Та й міг би сам, хоч раз їм налити."

Марійка виходить з хати і бачить, що миска повна водою. Якраз Володимир з курника вертається і тримає кілька яєць.

- Я вже їм налив, - сердито говорить. - Від тебе не дочекаєшся ніякої допомоги! Яйця ти теж маєш забирати, а виходить, що знову я забираю.

- Навіщо ви їх зараз забираєте? Я їх аж вечором збираю; ще не всі кури знеслися.

Володимир іде до кухні.

"Мені, мабуть за кожною куркою ходити, - сердиться Марійка, - і провіряти чи вона ще не знесла яйце!"

Ще через годину.

Володимир заходить до хати і іде до зали. Там він застає коврик на підлозі помнутий, немов його нерівно склали. На обличчі його з'являється злість і він направляється до спальні, де знаходяться Марійка і Руслан.

- Чого там хідник розкиданий? - рипить Володимир. - Що ви там робили?

- Нічого, - відповідає Марійка. - Ми просто бігали.

- Іди і негайно застели! - говорить він, немов наказує.

Марійка пішла за дідом.

- Що ви тут куверкалися, чи що?

- Я кажу, що ми просто дуріли, - наполягає на своєму дівчина, поправляючи коврик ногою, а Володимир стоїть біля неї і пильно дивиться, немов готовий її вдарити, коли вона щось не те зробить.

- Ти руками поправляй! Руками! 

Марійка слухняно зігнулася і поправила коврик руками.

- Дивись, вона ногами поправляє! Безпорядки вона вміє добре робити, а як прибрати, то уже руки відпадуть! Може, мені ще і хідник заправити за тебе?! Я бачу тебе треба вчити! Ти нічого не вмієш, або хочеш, щоб я все робив! І качок годуй, напувай, і яйця забирай! А ти що будеш робити? Я бачу ти лінива зовсім! Геть нічого робити не хочеш! Нічого, баба вернеться і я все їй розкажу!

Виходить Володимир, хлопнувши вхідними дверима.

На Маріїних очах з'являються сльози. Вона швидко іде до драбини, у іншій кімнаті, і ними вибирається на гору. Там вона сідає коло вікна і починає гірко плакати. На її лиці засіла несправедлива образа і вона не може ніяк заспокоїтися.

"А Руслан що не міг заправити? - обдумує вона. - Ніби це я там одна дуріла? Значить, я лінива, нічого робити не вмію. Він ще в мене подивиться! Я йому покажу! Тепер хай сам усе робить! І за качками дивиться, хай курят лапає вечором і несе сам в курник. Він буде усе сам робити! Тоді він подивиться, хто нічого не робить!"

У Марійки трохи сльози уже зникають із її лиця.

"А я прагнула його любити таким, яким він є, - розмірковує далі Марійка. - Я прагнула не замічати його докори, не бачити в нього злого, але тепер він перейшов усі норми. Я йому ніколи не пробачу цього. Баба приїдить і я скажу їй, хай вона мене везе в Калуш. Я більше ніколи сюди не приїду, як він такий".