Читати книгу - "Епік"

Посеред окремих формувань і орд тих створінь зла блукали поодинокі найнебезпечніші монстри й наділені найстрашнішими чарами страховиська. Ерік бачив величезну Медузу, її вкрита зміями голова здіймалася на кільканадцять метрів од землі на зміїному тулубі, а демон Ракшаса, наполовину тигр, наполовину маг, тинявся околицями, гордий і небезпечний. Високо вгорі над тим військом пурхали кровосисні кажани, а нижче, майже над самими головами, поміж лав сновигали барвисті мандрівні вогні. Однак найгіршим було те, що, начебто дрейфуючи під легеньким вітерцем, а насправді долаючи повітряні течії, пливли три величезні незмигні ока — спостерігачі, три вкрай могутні чаклуни. Навколо менгірів товклася зграя вогнедишних пекельних псів, а в самому центрі тієї армади легендарних створінь Ерік бачив гурт гравців, десь із сорок персонажів.

— Університетські студенти, — прошепотів Свейн, помітивши, як спохмурнів Ерік. — Я впізнаю їх, а он там — бачиш на чорному огирі? В панцерному обладунку? То Екзекутор.

— А я гадав, обійдеться без труднощів, — зітхнув Б’єрн, — просто увійдемо до вежі й закінчимо пошук.

— Що ж, на цьому наш план і закінчився, — відсахнулася, заховавшись під дерева, Сігрид.

— Невже? — розсердилася Інгеборг. — Якщо вони хочуть битви, покажемо їм!

— Тож як? — запитав Гаральд.

— Може, спробувати пройти до вежі невидимими? — запропонував Ерік.

— Ні, — заперечливо похитав головою Гаральд. — Саме на те там і поставили пекельних собак. Їх часто використовують як сторожу, бо вони чують нас, байдуже, видимі ми чи невидимі.

— Тоді пробиймося! — намагалася додати трохи оптимізму своєму голосу Інгеборг, щоб кинути виклик понурому тонові Гаральда. — Даймо оголошення, треба скликати на арену весь народ. Я запрошу добровольців з усього світу! — виклично говорила вона.

— Як цікаво, — розмірковував уголос Свейн. — Це могло б спрацювати, однак я не можу уявити реакції Центрального Комітету, — усміхнувся він сам собі.

— Так, я переконаний, що тисячі людей боротимуться за нас, якщо знатимуть, що це поставить хрест на теперішній системі. І, думаю, я міг би залучити кількох союзників і з самої гри, — подав свій голос Ерік. — Знаєте, як-от тоді, коли набирали людей на корабель.

— Хай йому біс! Ми справді воюватимемо з ними? — в захваті запитав BE.

— Якщо ми вважаємо, що маємо досить сил, тоді так, — упевнено заявляла Інгеборг.

Ерік, дарма що захоплювався бойовим завзяттям BE, відчував, як йому стискається серце, коли дивився на темне військо: незмірне, мабуть, найчисленніше, яке коли-небудь збирали в історії гри.

— Гаразд. Наступне поєднання місяців уповні через три ночі? — запитав Гаральд, дивлячись на Сігрид для підтвердження, і та кивнула головою. — Тож зустрінемося опівдні того дня одразу за південною брамою Ньюгейвена. Якщо ми матимемо армію, ми воюватимемо.

— А ти, Рудобородий, — неприязно поглянув Анонім на їхнього товариша-ветерана, — на чиєму боці ти воюватимеш?

— Ох, я воюватиму з вами, якщо ви дістанете військо, — сухо відповів Свейн. — Я хочу бути тут наприкінці пошуку. Але мушу признатися, що я вкрай здивований.

— Кажіть далі, — заохотив Ерік.

— Чому Центральний Комітет так прагне не пустити нас до вежі? І де решта? Годмунд, Брунгільда, Гальфдан, Вольф? — Свейн видавався розгубленим і приголомшеним.

Ніхто не міг відповісти йому.

— Я побіжу в Гоуп і скажу Торстейнові повідомити світ, що через три дні ми зробимо важливе оголошення, — заявила Інгеборг, і її відьма заціпеніла, коли від’єдналася.

— А я піду з’ясую, чи можна дістати якусь допомогу в самій грі, — махнула всім рукою на прощання Попеля й вирушила до міста.

* * *

Кафедральний собор Мова був однією з найбільших церков у Ньюгейвені. З його глибоких підземель долинали неквапні лункі співи ченців, неначе та споруда була велетенським ротом, який спрямовував величні звуки до громадян по той бік відчинених навстіж височенних дверей. У широкому центральному нефі на обох стінах високо вгорі висіли великі корогви, деякі з них були подерті, побувавши не в одній битві. Попри почуття нагальності своєї справи, Ерік, ідучи повз ряди стільців, шанобливо стишив ходу, де-не-де на них сиділи вірні, схилившись у молитві.

Потім він побачив ченця з тонзурою на голові.

— Вибачте, — прошепотів Ерік, — де я можу знайти сера Ворена.

Чернець нічого не відповів, але показав на Східну каплицю.

— Дякую.

# УКЛІН

Ерік пройшов до невеличкого вівтаря. Неф заливало барвисте світло, сіючись крізь розміщені високо вгорі вітражі-образи. Сер Ворен у блискучому срібному обладунку стояв навколішки, його великий дворучний меч лежав перед ним. Не бажаючи уривати молитви воїна, Ерік якийсь час зачекав. Проте його нетерпіння наростало. Отож у пориві натхнення він змусив Попелю вклякнути поруч із лицарем і тримати медальйон, який гравці отримали, взамін за повернений церкві дзвін.

Сер Ворен глянув на Попелю:

— Ви чогось хочете, сестро?

— Порозмовляти з вами.

— Добре. Прошу, йдіть за мною.

Сер Ворен підвівся, вклав меч у піхви, а потім почепив його за спину. Коли вони йшли до маленьких дерев’яних дверей, Ерік бачив, як у НІПі з’являється золотава присутність Аватари, пульсуючи, немов серце, і з кожним ударом навколо персонажа ширшало золоте сяєво.

А коли вони вже сиділи в невеличкій, оббитій килимами кімнаті, Аватара набула свого повного, разючого вияву.

— Як я можу допомогти вам? — запитав сер Ворен, з його очей лилося золоте світло.

— Мені потрібне військо, щоб подолати сили зла, зосереджені на південь од Ньюгейвена.

— Це гідне прохання. Я допоможу вам без вагань і кожною краплиною своєї сили.

— Це прекрасно, дякую вам. Ми збираємося коло південної брами опівдні через три дні.

— Я буду там, — кивнув сер Ворен, — з усіма товаришами, яких зможу зібрати.

— А можна запитати про щось Аватару? — зненацька запитав Ерік. Сер Ворен ураз заціпенів, потім його постать розпливлася, а з середини його тіла постали миготливі контури гуманоїда.

— Про що ти хочеш запитати мене? — лагідні слова пестили Ерікові вуха.

— Я хочу знати про вампіра. Він дуже схожий на вас. Він став живий? Що діється?

Кілька митей Аватара злякано блимала, немов ліхтар, на якому метелик калічить себе об пекуче скло.

— Він не схожий на мене, він — я. Він — це та моя частина, яка хоче жити.

— Ви можете перемогти його в битві?

Аватара зареготала, видаючи істеричні, моторошні зойки:

— Чи можеш ти боротися