Читати книгу - "Ловець снів"

— Чому французька, Овене?

Андергілл знизав плечима.

— Тут вона все ще вважається другою мовою.

— А! Гаразд, а цифри? Показати нам, що ми маємо справу з розумними істотами? Наче істоти іншого типу змогли б дістатися сюди з іншої зоряної системи, чи з іншого виміру, чи звідки там вони з’явилися.

— Мабуть, так. А як щодо вогнів, босе?

— Зараз майже всі перемістилися до лісу. Вони гаснуть доволі швидко, щойно в них закінчується живлення. Ті, які нам вдалося відшукати, мають такий вигляд, як консервні банки супу без етикеток. Враховуючи їхній розмір, вони влаштовують непогану виставу, так? Місцеві страшенно налякані.

Коли вогні гасли, після них лишалися ділянки, уражені грибком, або мохом, або чортзна-чим. Те саме можна сказати й про самих прибульців. Ті, які залишилися, просто стояли навколо свого корабля, як пасажири навколо зламаного автобуса, і кричали, що вони не заразні, il n’y a pas d’infection ici , слава Господу і спасибі вам велике. Але тільки-но ця речовина потрапляє на вас, ви, найімовірніше, — як там висловився Овен? — загинаєтесь. Звичайно, знати цього напевне вони не могли, для цього минуло ще дуже мало часу, але поки що все вказувало на це.

— Скільки всього І-Ті все ще там? — запитав Овен.

— Близько сотні.

— Чого ми ще не знаємо? Хтось має припущення?

Курц відмахнувся. Він був не з тих людей, які щось знають, знати — обов’язок інших, і ніхто з таких не був запрошений на цю вечірку напередодні Дня подяки.

— А ті, що вижили? — наполягав Андергілл. — Це команда?

— Не знаю, але навряд чи. Їх для команди занадто багато, але для колоністів занадто мало, і зовсім недостатньо для ударної частини.

— Що там ще діється, босе? Щось же відбувається?

— Ти впевнений?

— Так.

— Чому?

Андергілл знизав плечима.

- Інтуїція.

— Це не інтуїція, — майже ніжним голосом промовив Курц. — Це телепатія.

— Що ?

— Невисокого рівня, але це безперечно. Люди щось відчувають, але поки що не знайшли цьому назви. Дайте їм кілька годин, і вони це зроблять. Наші сірі друзі — телепати і, схоже, поширюють своє вміння так само, як цей грибок.

— Заїбись! — ошелешено прошепотів Овен Андергілл.

Курц сидів мовчки, спостерігаючи за тим, як співрозмовник думає. Йому подобалося дивитись, як люди думають (ті, хто вміє це робити), але тут було щось інше: він чув думки Овена, це був тихий звук, як шум океану в мушлі.

— Грибок за цих природних умов слабкий, — сказав Овен. — Вони теж. А як щодо екстрасенсорного сприйняття?

— Поки що зарано говорити. Хоча, якщо воно вийде за межі цієї соснової діри, все зміниться. Ти ж це знаєш, так?

Андергілл знав.

— Повірити не можу, — тільки й сказав він.

— Я зараз думаю про машину, — сказав Курц. — Про яку машину я думаю?

Овен подивився на нього, мабуть, намагаючись зрозуміти, жартує він чи говорить серйозно. Побачивши, що Курц не жартує, похитав головою.

— Звідки мені… — І, помовчавши: — «Фіат».

— Узагалі-то, «феррарі». Я думаю про смак морозива. З яким сма…

— Фісташки, — відповів Овен, не чекаючи закінчення запитання.

— Правильно. Ось бачиш.

Овен іще помовчав, потім попросив — нерішуче — Курца назвати ім’я його брата.

— Келлоґґ, — відповів Курц. — Чорт, Овене, що це за ім’я для хлопчика?

— Це дівоче прізвище моєї матері. Господи. Телепатія!

— Та вже ж, це потіснить у рейтингах «Ризик»[77] і «Хто хоче стати мільйонером», можеш мені повірити, — розважливо вимовив Курц, а потім повторив: — Якщо воно вийде за межі.

За стіною пролунав постріл, потім крик.

— Навіщо? — заволав голос, повний гніву і страху. — Навіщо? Не треба було!

Вони почекали, але за цим нічого не сталося.

— Підтверджена кількість сірих чоловічків — вісімдесят один, — сказав Курц. — Імовірно, їх більше. Після смерті вони розкладаються доволі швидко. Не залишається нічого, крім слизу… а потім грибка.

— По всій зоні Нуль?

Курц похитав головою.

— Уяви собі клин, який указує на схід. «Синій гість» — це тупий кінець. Місце, де ми зараз, — приблизно посередині клину. Ще кілька нелегальних іммігрантів сірої національності, які вештаються десь на схід від нас. Вогні переважно залишалися в межах клину. Інопланетний дорожній патруль.

- І всьому цьому каюк, так? — запитав Овен. — Не тільки сірим чоловічкам, кораблю та вогням… а й усій цій бісовій окрузі?

— Зараз я не готовий про це говорити, — сказав Курц.

«Атож, не готовий», — подумав Овен і відразу ж схаменувся: а якщо Курц читає його думки? Але визначити це було неможливо. Принаймні ці бліді очі точно ні про що не говорили.

— Можу тільки сказати, що ми збираємося нейтралізувати інших сірих чоловічків. Твої люди полетять на бойових гелікоптерах, тільки твої люди. Твій позивний — Синій Лідер. Зрозуміло?

— Так, сер.

Курц його не виправив. У цьому контексті, з огляду на те, що Андергіллові місія явно не подобалась, «сер», напевне, було навіть краще.

— Я — Синій-1.

Овен кивнув.

Курц підвівся і дістав кишеньковий годинник. Стрілки показували дванадцяту.

— Щось неминуче прослизне, — сказав Андергілл. — У Зоні багато американських громадян. Просто не вийде провернути все по-тихому. У скількох ці… ці імпланти?

Курц майже посміхнувся. Тхори, так. Тут їх чимало, а з роками з’явиться ще більше. Андергілл не знав цього, але Курц знав. Дрібні капосники. Що добре в статусі боса, це те, що тобі не обов’язково відповідати на запитання, на які ти не хочеш відповідати.

— Те, що буде пізніше, залежить від піарників, — сказав він. — Наше завдання — реагувати на те, що певні люди (голос одного з них, імовірно, присутній на твоєму запису) позначили як «явна, нагальна загроза нації Сполучених Штатів». Зрозумів, салаго?

Андергілл подивився в холодні очі і нарешті відвів погляд.

— Ще дещо, — додав Курц. — Пам’ятаєш пуку?

- Ірландський кінь-привид.

— Майже. Коли доходить до коней, оцей — мій. Завжди був моїм. У Боснії дехто бачив, як ти осідлав мою пуку. Що то було?

Овен не відповів. Курца це анітрохи не збентежило, але вигляд він мав напружений.

— Хочу повторити, Овене. Мовчання — золото. Коли ми їдемо на коні пука, ми повинні бути невидимими. Це зрозуміло?

— Так.

— Повністю зрозуміло?

— Так, — відповів Овен, намагаючись здогадатися, наскільки добре співрозмовник читає його думки. Сам же він чітко побачив назву, що цієї секунди була на думці в Курца, і припустив, що Курц навмисне зробив так, щоб він її побачив. Босанскі Нові.

4