Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

2 770
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 85
Перейти на сторінку:
Привидів і струмок. Там теж нікого не було: Марілла поїхала до Кармоді, а Метью косив траву на дальній луці.

— Ох, Енн, — видихнула Діана, кидаючись їй на шию і схлипуючи від радості й полегшення, — ох, Енн… ми думали… що ти… потонула… і почувалися вбивцями… бо це через нас… ти була Елейною… А Рубі в істериці… ох, Енн, як ти врятувалася?

— Вилізла на одну з паль, — утомлено пояснила Енн, — а тоді нагодився Гілберт Блайт у човні пана Ендрюса й привіз мене на берег.

— О, Енн, як це шляхетно з його боку! І так романтично! — сказала Джейн, що нарешті відсапалась і змогла промовити бодай слово. — Тепер ти, звісно, будеш із ним розмовляти!

— Звісно, ні! — спалахнула Енн, до якої миттю повернулася колишня жага протистояння. — І я прошу тебе, Джейн Ендрюс, ніколи більше не казати слова «романтично». Мені дуже прикро, що ви так налякалися, дівчата. Це я в усьому винна. Я вочевидь народилася під нещасливою зорею. Кожним своїм вчинком утягаю себе і найкращих своїх друзів у халепу. Діано, ми втопили човен твого тата, і я передчуваю, що більше нам не дозволять кататися на ставку.

Передчуття виявилося точнішим, ніж будь-коли. В обох домах — Баррі й Катбертів — усі заціпеніли від жаху, почувши про події того дня.

— Чи ти схаменешся бодай колись, Енн? — зітхнула Марілла.

— О так, авжеж, — відповіла життєрадісна Енн. Вона добряче виплакалася у своїй кімнатці нагорі: цілюще усамітнення втішило її, заспокоїло розбурхану душу й повернуло до звичного бадьорого стану. — Я думаю, що тепер мої шанси схаменутися стали значно вищі.

— Цікаво, чого це? — відповіла Марілла.

— Ну, — пояснила Енн, — сьогодні я засвоїла новий цінний урок. Відколи живу тут, я весь час роблю помилки — і кожна чогось мене вчить. Випадок з аметистовою брошкою навчив не брати чужих речей. Після історії з Лісом Привидів я загнуздала уяву й більше не даю їй волі. Заспокійливий пиріг навчив бути уважною на кухні, а пофарбувавши коси, я геть зцілилася від марнославства. Тепер я вже не думаю ні про них, ні про свій ніс — ну, принаймні дуже-дуже рідко. А сьогоднішній випадок позбавить мене зайвої романтичності. Я зрозуміла, що марно бути романтичною в Ейвонлі. Може, це й було сотні років тому в Камелоті, де повсюди стояли замки з вежами, та в наші часи романтичності ніхто не цінує. Марілло, я певна — уже невдовзі ви побачите, як і в цьому я змінюся на краще.

— Сподіваюся, — іронічно сказала Марілла.

Та коли вона вийшла, Метью, що мовчки сидів у своєму кутку, поклав руку на плече Енн:

— Не втрачай усієї романтичності, Енн, — сором’язливо прошепотів він, — бодай небагато, зовсім трішечки, проте залиши собі, Енн, залиши.

Розділ 29

ЕПОХА В ЖИТТІ ЕНН

Стежиною Закоханих Енн гнала корів з дальнього пасовища. Був вересневий вечір, і всі прогалини між гілками дерев заливало багряне світло призахідного сонця. Подеколи такі самі багряні плями лягали й на стежину, та здебільшого її всю уже вкрили тіні від кленів, а простір під ялицями заповнили ясно-фіолетові сутінки, мов небачене, казкове вино. Вітер грався у верховітті дерев, і немає у світі солодшої музики за надвечірній шелест вітру у верхівках ялиць.

Корови повільно пленталися стежиною. Енн ішла слідом, замріяна, повторюючи вголос бойову пісню з «Марміона», котрий теж належав до минулорічної програми з англійської літератури. Цей уривок панна Стейсі загадала їм вивчити напам’ять, і брязкіт списів було чути в піднесених, тріумфальних рядках. Дійшовши до слів «Та від навали не рідів несхитний частокіл списів», Енн вмовкла й натхненно заплющила очі, щоб краще уявити себе одним із тих героїв. А розплющивши їх знову, побачила Діану, котра виходила із хвіртки на полі Баррі з таким значущим виглядом, що Енн миттю зрозуміла — є новини. Та втім, вирішила погамувати свою надто палку цікавість.

— Вечір — немов багряний сон, правда ж, Діано? Я така рада, що живу. Уранці я завжди гадаю, що нема нічого кращого за ранок, та потім надходить вечір, і він мені здається ще прекраснішим!

— Дуже затишний вечір, — відповіла Діана, — але ох, Енн, я маю такі новини! Вгадай із трьох спроб.

— Шарлотта Джилліс усе-таки вінчатиметься, і пані Аллан хоче, щоб ми церкву прикрасили?

— Ні. Наречений проти. Каже, що зараз ніхто вже так не робить, і що йому вінчання нагадує радше похорон. Шкода, бо це було б так гарно. Вгадуй ще!

— Мама Джейн дозволила їй запросити гостей на день народження?

Діана похитала головою; в очах її стрибали веселі пустотливі бісики.

— Більше нічого не можу придумати, — зажурилася Енн, — хіба що Муді-Спурджен Макферсон проводжав тебе додому вчора після молитовного зібрання. Так?

— Авжеж ні! — обурилася Діана. — Та навіть якби й так, я б цим не вихвалялася. Гидкий хлопчисько! Я знала, що ти не вгадаєш. Мама вчора одержала листа від тітки Джозефіни, яка запрошує нас із тобою наступного вівторка до міста, на виставку. От!

— О, Діано, — прошепотіла Енн, уважаючи за потрібне зіпертися на клен, щоб не впасти, — невже це правда? Але, боюся, Марілла не відпустить. Скаже, що не дозволить вештатися без діла. Те саме я почула й минулого тижня, коли Джейн запросила мене поїхати з ними у їхній чотиримісній бричці на концерт, що влаштовували американці у вайт-сендзькому готелі. Я так хотіла поїхати, а Марілла сказала, що ліпше для мене буде вчити уроки вдома, і для Джейн так само. О, Діано, серце моє було тоді геть розбите. Я так страшенно побивалася, що навіть не проказала молитви перед сном. Але згодом покаялася, і встала серед ночі, щоб усе-таки її проказати.

— Я от що придумала, — відповіла Діана, — хай моя мама поговорить з Маріллою. Тоді вона тебе напевне відпустить, і ми чудово розважимося, Енн! Я ще ніколи не була на виставці, і так прикро слухати, коли інші дівчата щось розповідають. Джейн і Рубі вже двічі туди їздили, і цього року знову поїдуть.

— Не буду про це думати, поки не знатиму напевне, поїду я чи ні, — рішучо сказала Енн. — Бо думати й мріяти, а потім гірко розчаруватися — це буде нестерпно. Та коли я все-таки поїду, сподіваюся, що моє нове пальто буде до того часу вже готове. Марілла не вважає, що мені потрібне нове пальто. Вона каже, що старе добряче послужить ще рік, і що нової сукні цілком достатньо. Така гарна сукня, Діано — темно-синя й дуже-дуже модна. Марілла тепер завжди шиє мені модні сукні, бо не хоче,

1 ... 62 63 64 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"