Читати книгу - "Драматичні твори"

Г н а т. Та й я за тобою.

Варка (його придержує). Стривай!

Гнат. Чого тобі?

В а р к а. За що ж ти кидаєш мене?

Гнат. Не бігай за всіма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тій пісні співають: «Я з тобою вечір стою, на інчого важу».

Варка. За ким же я, окрім тебе, упадаю?

Гнат. Хлопці бачили, як ти під сіном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своїх батьків, як вони бачили мене з Омельком...

Гнат. Дем’ян тобі у вічі скаже...

Варка. А як і справді пожартувала з Омельком, то хіба це великий гріх?

Гнат, Я так жартувать не вмію. Пусти, не держи мене!

В а р к а. І ти ж з другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала...

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе зліцили: ти не для одного, ти для всіх!

В а р к а. І тобі не гріх і не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справді?

Г нат. Парубків доволі є, охотників найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...

В а р к а. Софія жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня біжиш божиться Софії? Не буде тобі щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гна-точку! Ти ж присягався мені...

Гнат (на відході). Було б шануваться... (Пішов.)

ЯВА VI

Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать — і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз,— ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам’ятаєшся!

Входе Степан.

Степан!.. Попробую щастя — він задивлявся на мене не раз...

ЯВА VII Степан і Варка.

Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого?

Варка. Були, та Онисько розігнав усіх,

Степан. І Гнат був?

Варка. Здається, був... та був же, був!

Степан. Де ж він?

В а р к а. А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний?

Степан. Ні, я так питаю...

Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа — мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш?

Степан. Наймит, ніколи, немає часу.

Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш...

Степан. Дівчата таких, як я, не люблять.

Варка. Які дівчата.

С т е п а н. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.)

Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш?

Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся: ряба, мов чорти горох на ній молотили.

Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село,— і глянуть любо.

Степан. Хіба ззаду...

Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби — сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча...

Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать?

Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда.

Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.

Степан. А Гнат?

Варка. Що мені Гнат? Пройдисвіт, волоцюга, та й більш нічого. Ти думаєш, що я до Гната?..

Степан. Кажуть.

В а р к а. Не вір. Мені такі парубки не до вподоби. Правда, він упада за мною, а мені про нього байдуже... Я скоріше полюблю смирного, роботящого.

Степан (бере її за руку). А я думав...

Варка. Що ми любимось з Гнатом? Ні, ніхто не знає, кого я люблю. (Зітхає.)

Степан (притяга її до себе). Кого ж?

Варка. Як буде сміливіщий, то й сам догадається... Ну, пусти, я піду.

Степан. Варко.

Варка. Чого?

Степан. А не будеш сміяться?

Варка. Нема з чого.

Степан (набік). У мене серце замирає! А!! (До Варка.) Скажи, кого ти любиш? Може... ні, скажи сама... скажи, скажи!

Варка. Я люблю смирного, несміливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобі й догадайся!

Степан. Мене?!

Варка (опуска очі). Тебе... вгадав...

Степан. От несподівано!.. Ти ж не жартуєш, ні?

Вар к.а. Що ти, бог з тобою.

С т е п а н. Я від твоїх речей мов одурів! Я сам тебе давно люблю, тілько боявся про те й подумать, щоб тобі признаться.

Варка. Суженого конем не об’їдеш...

Степан. А коли так, то завтра жди від мене старостів, нам нічого одволікать, ми любимось давно обоє; мені ж нема з ким радиться, я сам-один, ніхто не забороне посватать кого схочу, а гроші є у мене, слава богу!

Варка. І я так думаю, бо й мені ніхто не забороне, і я сама собі господиня...

Степан. Варко! Я не вірю своєму щастю. Мені все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмію так, як другі... як осоромиш перед людьми... насмієшся надо мною, я...

Варка. Хтось сюди, либонь, іде... здається, тітка вертається! Іди, Степане, я візьму кужіль і зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужіль.) Ну, тепер мені нічого не страшно... Степан від брехень захистить. А все ж на душі важко! Не вірю я, щоб Гнат мене покинув! Не вірю, тричі не вірю! Він завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тоді Степана набік.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.

ЯВА І

Варка (стоїть на порозі й виглядає). Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує... Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!.. (Зачиняє двері й зникає в хаті.)

Виходить Г