Читати книгу - "Розмір має значення"

Якщо міркувати спокійно, мій керівник, скоріш за все, має рацію. Адже коли пан Марек побачить мене, він однозначно буде вважати всю цю історію постановкою УГС. Та й адон Родимчик з його патологічним скепсисом! Вони ж навіть не уявляють, від якої долі я їх урятував. А мати міжнародний скандал нам зараз було зовсім недоречно.

Тим часом Лях не втрачав часу і особисто допитав привезену мною публіку. У якийсь тільки йому відомий спосіб удалося вмовити пана Володиєвського та адона Родимчика затриматися в Києві на тиждень, до остаточного з’ясування обставин. Вони погодилися також розповісти всю правду про «Пані Граціозу» - не знаю, чи їх лякали, чи грошей обіцяли, але це був максимум користі. Професор Гнучкошиєнков, побачивши рідну Україну, зовсім розклеївся, і його можна було брати голіруч. Єдине, що толку з цього було не багато. А от капітан Аксінья трималася міцно. Вона одразу заявила, що це викрадення, що воно є незаконним, що Росія не пробачить нікому зазіхання на свободу її громадян (хто б казав!) і що подальші розмови будуть можливі тільки й виключно в присутності консула.

За таких умовах найкращим для мене було залягти та притиснути вуха, як побитому собаці.

Так я врешті і вчинив - набрав номер Галушки та промовив:

- Я приїхав.

- То я чекаю, - відповіла вона, і мені одразу потепліло на душі.

Як і годиться, в робочий час Галушка була в лабораторії. Коли я зайшов, очі її відірвалися від екрана і засяяли, немов два вогники. Вона й справді чекала! На якусь мить я відчув себе найщасливішим чоловіком у Всесвіті, але потім згадав про Службу й одразу повернувся до стану найнещаснішого у світі агента.

Я сів до столу і поклав свою руку так, аби вона несамохіть торкалася Галушчиної, коли та працює маніпулятором. Мій маневр було оцінено і маніпулятор збільшив амплітуду своїх рухів, забезпечуючи регулярний контакт.

- Как пагодка в Масквє? - спитала вона.

- У Сурґуті, - уточнив я. - Там уже глибока осінь. А як ви тут?

- Нівроку. Працюємо.

Я не став ділитися своїми проблемами. Хай вони залишаться на службі. Добре працювати, коли від роботи залежить доля тільки власної дисертації, а не, скажімо, усієї нації. Коли можна дозволити собі помоделювати, а що то воно буде, якщо біодобавку ввести до організму дівчини. І при цьому не думати про соціальні наслідки та про скалічені життя.

- І які результати вашої праці?

- Цікаві, - маніпулятор знов пройшов біля самої моєї руки, так що вона відчула шовк дівочої шкіри. - Ваша добавка, юначе, виявилася не такою вже простою. Вона справді дає тривалий ефект схуднення, але, що цікаво, тільки за умови українського способу харчування, тобто традиційного українського - багато жирів, білків, а грубо кажучи, сала. Отака от хитра штука, і я вже думаю, чи не почати й собі її вживати… - Галушка хитро зиркнула на мене.

- Тільки спробуй, - насварився я пальцем вільної руки. - А побічні ефекти?

- Немає.

- Як це немає? - я раптом відчув, що з-під мене вибивають стільця. - Чому немає?

Дівчина щиро здивувалася:

- А що, мають бути?

- Зачекай, - сказав я. - Ніяких ефектів?

- Жодних, - підтвердила Галушка.

Якась маячня. Цього просто не може бути.

- І в незайманих дівчат? - уточнив я.

- А що має статися з незайманими дівчатами? - запитала Галушка і трохи зашарілася, але я цього не помітив.

- Господи, скажи заради Бога, ти незайманих дівчат дивилася?

- Напевно, дивилася, а то що?

- Дівочість їхня на місці?

- А куди вона могла подітися? - не зрозуміла Галушка. Все-таки науковець, він науковець і є.

- Розсмоктатися! - випалив я. - Давай показуй мені незайманих дівчат!

Якби сторонні чули нашу розмову, ото б повеселилися!

- Що ти верзеш? Хто тобі сказав таку маячню?

- Академік Майборода! Дідусь твій. Давай показуй дівчат!

Галушка знизала плечима, але взялася перебирати моделі, аж поки, як я вимагав, знайшла незайману дівчину. Я уважно дивився на екран, і, щиро зізнаюсь, математична модель незайманої дівчини мене трохи розчарувала. Натуральні виглядають якось привабливіше. Тим часом Галушка довго запускала якісь підпрограми, гралася з меню, поки розгублено відкинулася на стільці.

- Точно. Немає.

- Ну, слава Богу! - видихнув я.

- Це в якому смислі?

- В смислі, я ж тобі казав!

- Зачекай, але ж цього не може бути! - дівчина переводила погляд з мене на монітор, а тоді назад.

- Сучасна наука не оперує словами «не може бути», - ця фраза вийшла аж надто карбованою, здається, я все-таки десь її поцупив.

- Тобто я хотіла сказати, що це вищий пілотаж.

- А оце вже краще.

Приємно здивувати кохану дівчину, особливо, якщо це відбувається в її царині. Вищий пілотаж - добре сказано. І головне, що цього паскудника-пілота треба якнайшвидше зловити за руку. Тільки як це зробити, коли мене щойно відсторонили від ведення моєї справи!

- Слухай, а скажи-но мені, шановна пані науковець, кому сьогодні до снаги здійснити такий, як ти його назвала, акт «вищого пілотажу»?

Вона явно виглядала розгубленою.

- Ну, як це, кому… Мені, наприклад. Використовуючи метод академіка Майбороди ми сьогодні можемо точково впливати…

- Молодці, - перервав я її. - А іще хто?

- Серед гуманоїдів, здається, ніхто.

- А негуманоїди? Наприклад, гідробіонти?

Галушка стенула плечима.

- У мене немає достовірних відомостей, але гідробіонти через свою специфічну структуру досить добре розвинули біохімію. Єдине, що їм могло не вистачити знань про людський організм.

- Знання про людський організм, - зауважив я, - сьогодні не є закритими ні для кого і, здається, даремно.

- А ти когось конкретно підозрюєш? - Галушчини очі були великі-великі, і саме такими я їх люблю.

- Є тут один артист. Друг мого приятеля Сагайдачного, - здається, я почав розуміти, що буду робити далі, попри навіть відсторонення від справи.

- Це той приятель, якому зробили обрізання?

- Обрізання? - здивувався я, а тоді згадав свою пригоду перед Ізраїлем. - Точно. Він і є.

- Тоді його треба впіймати. В смислі, не приятеля, а гідробіонта.

- Так отож, що треба, - я зітхнув, і несподівано для себе вимахнув рукою, відганяючи геть сумні думки. - Слухай, Галушко, а що ти робиш сьогодні ввечері?

Вона посміхнулася:

- А що треба, щоб я робила?

- Гадаю, якось вже зорієнтуємося по ходу справи.

Може, я все-таки заслужив на один спокійний вечір поруч із коханою дівчиною, так чи ні? Я вас питаю.