Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Батиєм баскаків у ростовсько-суздальській землі. Історики Російської імперії запустили в це принципове питання неабияку порцію 'доважку брехні". За їхніми "сказаннями", хан Батий взагалі на багато років забув про своє завоювання країни Моксель. Мовляв, пройшовся вогнем і мечем та пішов собі геть — у пониззя Волги і Дону. Однак подібні твердження — відверта брехня. Цією неправдою московські історики намагалися приховати два принципових питання: перше — про призначення на посаду великого Володимирського князя Ярослава Всеволодовича, і друге — про проведення першого перепису населення в "Залешанській землі". Саме ці два питання є ключовими, пояснюючи повну залежність місцевих призначенців від центральної влади Орди.

Кожному зрозуміло: хан Батий не для того завойовував ростовсько-суздальську землю, щоб забути про неї на кілька років, не призначивши в ній свого управителя — баскака. А головне — не встановивши постійної (щорічної) данини зі своїх нових володінь.

Твердження про те, що після походу хана Батия ростовсько-суздальська земля була повністю розорена й спустошена, також не мають підстав. Ці твердження—цілковитий вимисел. Знищувалися лише ті, хто піднімав зброю на прибульців, чинив опір. Це аксіома — не вимагає доказів. У російській історії, особливо в церковній, збереглося чимало свідчень про те, як хан Батий пощадив селища й монастирі, що добровільно скорилися йому.

Читаємо московські свідчення: "Ризположенський, жіночий (монастир), у повітовому місті Суздалі; існує з 1207 року... При навалі Батия, у 1238 році, коли Преподобна Єфросинія (черниця. — В. Б.) була ще жива, місто Суздаль розорене татарами; обитель же збережена її молитвами й залишилася неушкодженою" [51, с. 41].

Зрозуміло, що не самою лише молитвою був урятований монастир. Черниця Єфросинія скорилася ханській владі (тому що будь-яка влада — від Бога), присягнула на вірність Батию і продовжувала управляти обителлю. Під наглядом ханського баскака. Усе по-житейськи просто й буденно. Однак у таких діяннях і подіях геть-чисто відсутня "московська героїка й патріотика". Чого, власне кажучи, не спостерігалося за давніх часів. А це зовсім не влаштовувало російських шовіністів. Тому й народжувалося безліч "доважків брехні" й героїчної патетики.

Наведу іще більш очевидний приклад: "Богословський, чоловічий (монастир), за 25 верст від Рязані на березі Оки... Він заснований на початку ХІІІ століття... Є переказ, що Батий... наблизився до обителі з наміром її розікрасти; але, вражений раптово жахом, замість руйнування обдарував його скарбами, і до ікони Богослова, що була тоді запрестольною, приклав герб і печатку свою золоту; та й після того мав до обителі повагу, від чого вона й не піддалася загальному нещастю... Рукоятка цього чудотворного образа зберігається досі в ризниці, з написом, що вияснює цю достопам’ятну подію, ... печатка ж Батиєва взята, у половині XVII століття, Архієпископом Рязанським Мисаїлом і — ...нею позолочена водосвятна чаша, що перебуває нині в Успенському Кафедральному Соборі, у Рязані" [51, с. 461].

Цей приклад цінний тим, що показує, наскільки влада ханів у Золотій Орді була потужною й стабільною. Минали віки, але жодна людина в Орді не сміла навіть наблизитися до герба й печатки хана Батия. Вдумайтеся в це історичне свідчення! Відкритим текстом російські автори історії ніколи б подібного не заявили.

А ось свідчення російського професора Л. М. Гумільова: "...постраждали міста Рязань, Володимир і маленькі Суздаль, Торжок і Козельськ. Інші міста здалися на капітуляцію і були збережені" [52, с. 282].

Навіть ВРЕ (третє видання) змушена була промовчати про знищення Батиєм у 1237—1238 роках таких міст-князівств, як Переславль-Заліський, Ростов (Великий), Галич-Мерський, Муром, Городець, Новгород-Нижній тощо. Всі вони "здалися на капітуляцію" і "були збережені".

Ось чому хан Батий не міг піти із завойованої землі, не затвердивши в кожному "селищі-місті" свого управителя — баскака. Природно, у помічники баскакам були призначені місцеві порученці-князі. Не міг же татарин-баскак бігати по лісу та збирати мерян-язичників, що порозбігалися. Для цієї мети й потрібен був місцевий чиновник. До речі, якщо подумки заглибитися в російські джерела, можемо й цьому знайти підтвердження (факти про призначення Батиєм баскаків у 1237—1238 роках).

Послухайте:

"Назва Муром походить від імені фінського племені муроми... у 1088 і 1189 рр. його розоряли болгари й володіли ним кілька років.., терпів він і від князівських міжусобиць (1239 рік)..." [53, с. 533].

Здавалося б, про яку князівську міжусобицю можна весги мову, коли над головою висить меч татарського баскака? Але в тому й полягає брехня російської історичної науки, що в ній розведені між собою причини й наслідки. Вони подаються як незалежні явища. Відповідь про наслідки міжкняжої ворожнечі знаходимо в зовсім іншому місці, хоча й у тому ж Новому Енциклопедичному словнику:

"За Ярослава Юрійовича в 1239 р. татари спалили Муром" [53, т. 27, с. 529].

Як бачимо — не пішли татаро-монголи в 1238 році з ростовсько-суздальської землі. Залишилися! Пішли головні військові сили. Разом із ними пішла й військова дружина країни Моксель, яка 1240 року разом з військами Батия брала участь у штурмі древнього Києва. Згадайте свідчення Вільгельма де Рубрука:

"Їхній государ і більша частина люду були вбиті в Германії (похід Батия в Європу в 1240—1242 роках.— В. Б.). Татари вели їх разом із собою до вступу в Германію..." [10, с. 88].

До речі, за наклепом великого Володимирського князя Ярослава Всеволодовича та за вказівкою великого володимирського баскака ті ж татари в 1239 році покарали не лише Муром, а й Городець:

"Городець — одне із найдавніших поселень на Волзі, засноване в 2-й пол(овині) 12 с(толіття)... У 1239 (році) Г(ородець) був спалений військами Батия" [16, т. 7, с. 122].

Подам останнє, уже радянських часів, свідчення безмежної влади ханських баскаків у ростовсько-суздальській землі:

"Залежність від ханів виражалася в тому, що... князь возсідав на своєму престолі "з волі царської", тобто ханської ... Посаджений на престол... князь потрапляв у той же час під контроль ханської влади... Контроль цей здійснювали баскаки" [54, с. 220].

Зафіксував роль баскаків у Московії й великий київський історик XIX сторіччя Микола Михайлович Білозерський. Матеріал зберігається в його архівах: "Баскаки. У Росії, після підкорення її моголами, були Баскаки, а у Володимирі, столиці Великого князя, — Великий Баскак. Вони головні правителі в покорених країнах: мають військо та ін." [55, с. 1—9].

Що цікаво — є свідчення, що Великий Баскак сидів у московському Кремлі навіть у 1477 році, за Івана III. І Кремль належав саме йому, а не Московському князеві.

Незбагненно!

Нижче подамо це історичне свідчення.

Така коротка картина сталого правління в ростовсько-суздальській землі теля підкорення її в 1238 році ханом Батиєм і входження її до