Читати книгу - "Мережевий ефект"

Мені потрібно було поговорити з АРТом про це.

Це була погана ідея. Але я мав погане відчуття, що вона нам знадобиться.

Я не знав, скільки часу це займе, тому мені довелося швидко покинути людей. На щастя, Тьяго пішов на ще один період відпочинку (оскільки він витратив частину першого на дурну суперечку зі мною), Оверс та Арада разом піднялися на палубу управління, а Ратті сидів на камбузі, перебираючи всі зібрані дані зі сканування патології цілей та матеріальний аналіз їх спорядження ще раз. Оверс думав, що він знайшов докази впливу технології інопланетян, і тепер намагався перевірити результати. Амена спробувала прослідкувати за мною до спальні, але я сказав їй: "Залишайся з Ратті".

Амена зупинилася і насупилась. "Чому? Що ти збираєшся робити?"

Я хотів опинитися у фізично приватному просторі, а не просто у закритому каналі у стрічці. Це була дивна річ, я збирався попросити АРТа зробити це, і не хотів, щоб люди дивились мені в обличчя, поки я це робив, навіть якщо вони не будуть чути, що я говорю. Мені потрібно було відповісти Амені, і я поспішав, тому я просто спробував правду. "Мені потрібно поговорити з АРТом наодинці."

На обличчі Амени з'явилася посмішка, і вона підняла брови.

"Про ваші стосунки?"

Я відчув загострену увагу АРТа у стрічці. Я сказав: "Дуже смішно". І зайшов у спальню, наказав дверям зачинитись і додатково зачинив їх на замок. Я вже вирізав інших із каналу.

АРТ сказав: "Хочеш подивитися Timestream Defenders Orion?"

Звісно, ​​що я хотів, але спочатку робота. Я сказав: "У мене є ідея про те, як створити напад зі змінною програмою killware для розгортання проти систем цілей. Ти можеш скопіювати мене та використовувати як розумну компоненту". Я витягнув звіт про розумне програмне забезпечення, яке Palisade Security розгорнуло проти бойового корабля компанії і яке відірвало нас від TranRollinHyfa, і надіслав його АРТу. Аналіз, який ми з пілот-ботом компанії провели під час інциденту, показав, що чуттєвий вірус був побудований з свідомості конструкта, ймовірно, бойового типу. Заміна копією моєї свідомості могла дати ті ж результати.

Я знав, що АРТу це не сподобається, хоча я не знав, звідки я це знаю. АРТ не був людиною чи конструктом. Люди та конструкти були нелогічні і переповнені емоціями, такими як депресія, тривога та гнів (чи була тривога емоцією? Напевне так), і я поняття не мав, чим наповнений АРТ, крім того, що він дбає про свою команду.

Аналіз затягнувся на 6,4 секунди (серйозно, навіть людина помітила б таку паузу), протягом яких АРТ мовчав. А потім він сказав: "Це жахлива ідея."

Що мене просто розлютило. "Це чудова ідея" Це справді була чудова ідея. АРТ працював над кодом вірусу, розробленим для targetControlSystem, і структура, яку він побудував, досі зберігалася у нашій спільній робочій області. АРТ зупинив роботу, коли стало зрозуміло, що немає сенсу продовжувати без способу змінити його через комбінацію архаїчної архітектури targetControlSystem та можливістю підключення до чужорідних технологій.

Я не міг цього зробити без допомоги АРТа. На кораблі компанії я переніс свою свідомість у процесорний простір пілот-бота, щоб допомогти йому боротися з розумним вбивчим програмним забезпеченням, але тут було інакше; я ніколи не копіював себе і не знав, з чого почати, і в яку частину коду себе посадити. Я не міг просто вставити Me.copy у напівзавершений код АРТа без його допомоги. "І ви думали про це спочатку, коли сказали, що нам потрібні програми-вбивці зі змінним компонентом".

АРТ сказав, "Я не мав на увазі тебе."

Це звучало м’яко, так, як щось таке, що АРТ сказав би нормальним тоном. Але це було сказано з такою силою в кормі, що я важко сів на ліжко. Я сказав: "Перестань кричати на мене".

АРТ не відповів. Він просто існував у просторі корабля, непомітно спостерігаючи на мною.

Гаразд, я знав, що АРТу це не сподобається, хоча моя оцінка загрози щодо цієї ідеї виглядала чудово. Але я не думав, що він буде так реагувати. "Тобі не доведеться виривати мене з тіла, просто скопіюй. Це навіть не буду я. Я — це поєднання моїх архівів і моєї органічної нервової тканини, і це буде просто копія мого ядра".

АРТ був тихим ще 3,4 секунди. Потім він сказав: "Для такої витонченої істоти, як ти, мене бентежить те, як мало ти розумієш склад свого власного розуму."

Тепер я ще більше розлютився. "Я знаю свою композицію, тому я сиджу тут і сперечаюся з гігантським мудаком, а не застряг десь у кабінці і не охороняю людей-ідіотів за контрактом на видобуток корисних копалин". Що, заднім числом, я мав би робити. Це було чудове завершення, це було по суті, це мало сенс, з ним важко було сперечатися, і це не звучало як "мудак". Але я додав: "Ти хочеш повернути свою команду чи ні?"

Що перетворило розмову зі сварки на бійку, а АРТ не має уявлення про те, як боротися чесно.

Що ж, звичайно, я теж не маю. Я знав про бійку як про абстрактний набір правил та вказівок з моїх шоу та інших ЗМІ, і я також повинен був переконати АРТа, але, здається, цю частину я пропустив.

(Те, що я використовую, коли я борюся/забезпечую безпеку, — це мінімальний рівень реагування, який покликаний мінімізувати збитки для людей та людей-імпів та майна компанії, що означає врахування багатьох факторів. Наприклад навмисної спроби клієнта завдати шкоди іншому клієнту зважаючи на те, що іноді люди просто дурні, і їх потрібно змусити зупинитись. Ось чому вам потрібні SeCUnits, а не бойові боти. Людям не можна довіряти питання безпеки — це жахлива ідея, оскільки у них насправді набагато більше шансів витягнути зброю і застрелити всіх без причини, ніж у бойових ботів. У всякому разі, я хочу сказати, що це несправедливо, тому що ви не хочете дати ворогу можливість зупинити вас, так? Це безглуздо. Але також ви не хочете вбивати/травмувати клієнта за те, що він зайшов у неправильні двері.)

Я забув, куди я йду з цим, крім того було очевидно, що АРТ не має поняття справедливості або мінімального рівня реакції, тому що відчуття майже повної уваги АРТа було переважаючим. Потім двері відчинилися, і ввійшли Ратті з Аменою одразу за ним. "Що відбувається?" — почав вимагати він. "Перигелій сказав, що ти намагаєшся скопіювати