Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не думаю. Швидше за все, двері не з'являються там, де нам заманеться. Треба відшукати крамничку лахмітника, через яку ми сюди потрапили, — вирішила Августина.
— Крамничку лахмітника? — перепитав Вася.
— Еге ж, ну, де продають ненові картини, посуд та інші старі речі,— пояснила дівчинка.
— Напевно, ти маєш на увазі антикварний магазин, — здогадався Никанор Іванович. — Я знаю один неподалік і можу вас туди провести.
Всі, не гаючи ні хвилинки, вирушили в дорогу. Слід було поквапитися. Дракончик слабшав з кожною годиною.
Автобус привіз їх на незнайому вулицю. На дверях магазину сяяла начищена до золотого блиску табличка «Антикваріат», але на цьому схожість закінчувалася.
— Це не та крамниця, — засмутилася Липочка.
— Не розкисай! Усе ж варто спробувати, — підбадьорила її Августина, хоча й сама не була впевнена в успіху.
Липочка наділа корону, вони з бабусею взялися за руки і увійшли до магазину.
Поки Августина з Липочкою гостювали в Москві, у Вернисвіті йшло полювання на змовників. Палац прочесали уздовж і впоперек, посилили охорону, на вулицях міста виставили патрулі. Але рудої дівчинки і слід загув.
Час ішов, а трон залишався без законного короля. Поступово країною поповзли крамольні чутки: якщо Його Величність боїться якогось дівчиська, то хіба він зможе захистити державу від ворогів? Спочатку про це говорили пошепки і лише серед своїх, а потім заклик вибрати іншого короля залунав голосніше і частіше. Побоюючись заколоту, головний радник Горк призначив день коронації.
За легендами, сходячи на трон, давні королі присягалися у вірності обов'язку на священному мечі, що не знав поразок. Та оскільки цю реліквію було давно втрачено, нинішні королі присягалися біля пам'ятника чарівному клинку.
Площу прикрасили квітами і барвистими гірляндами. До гранітної брили, з якої стриміло кам'яне руків'я меча, через усю площу простелили килимову доріжку. З обох боків од неї стояли гвардійці в парадній формі, покликані стримувати натовп. Обережність була не зайвою. Народу на площі зібралося, як мурашні.
Охочі подивитися на коронацію штовхалися на площі із самого ранку. Серед зівак снували торговці солодощами й горіхами. Водоноси голосно пропонували питво, а кишенькові злодії під сурдинку потрошили гаманці доброчесних громадян. Діти носилися навколо дорослих, а ті, кому пощастило, гордо здіймалися над головами, сидячи на плечах у батьків.
Чекання затягувалося. Напруга зростала. Нарешті з'явилася карета, запряжена четвериком білих коней. Її супроводжували кінні лицарі. Їхні обладунки були начищені до дзеркального блиску. Площею прокотився гомін. Оркестр гримнув урочистий марш.
На килимову доріжку зійшов принц. Його відразу оточили поважні сановні особи та чужоземні посли. Намагаючись бути величнішим, спадкоємець престолу набрав поважного вигляду, випнув немічні груди і витягнув шию, від чого став схожий на молодого, задерикуватого півника в оточенні пихатих індиків. Придворні по черзі висловили принцові свою повагу, і півник попрямував по килимовій доріжці до спорудженої біля пам'ятника трибуни, щоб виголосити тронну промову.
Грім ударив серед ясного неба. Прямо біля легендарної брили, з якої стриміло руків'я кам'яного меча, раптом де не взялися руда дівчинка і сухорлява старенька. Вони стояли на килимовій доріжці, ніби та була постелена на їхню честь. Обидві були вдягнені так дивно, що всі аж отетеріли. Особливо безсоромне вбрання було на дівчинці: вузькі штани і куца курточка неприродно-рожевого кольору, що не прикривала пупка. Але головне — в руках старенька тримала незрозумілий предмет, що безперечно нагадував грізну зброю.
Принц зацьковано повів очима, зібрав усю свою мужність, якої було негусто, і голосом, схожим на писк придушеного курчати, верескнув: «Варта!»
Втікачки опинилися в пастці. Августину охопила хвилинна слабкість. Газонокосарка випала в неї з рук.
Побачивши, що стара випустила невідому зброю, Горк, як справжній лицар, отямився першим. Він нагнувся і щосили смиконув килимову доріжку з-під ніг чарівниці. Августина похитнулася і почала падати. Щоб утриматися на ногах, вона схопилася за кам'яне руків'я. Раптом їй здалося, що меч ворухнувся в гранітній брилі. Августина потягнула клинок, і, на подив усіх, той несподівано легко вийшов з каменя, засяявши в сонячних променях.
Натовп колихнувся, площею прокотився гомін. Вернисвіт важко здивувати, але такого дива ніхто не сподівався.
— Розійдись! — відчайдушно вигукнула старенька чарівниця, скинула руки над головою і описала в повітрі коло.
— Слава! Слава королеві! — вигукнули з натовпу.
І в ту ж мить уся площа в єдиному пориві підхопила ці слова.
Принц увібрав голову в плечі і спробував сховатися в натовпі, але Горк схопив його за комір:
— Куди?! Ім'ям закону, ти оголошуєшся поза законом! — скомандував лицар, але Августина осадила його:
— Відпустіть хлопця! Краще знайдіть йому роботу до душі, щоб не байдикував.
— Слухаюся, моя королево, — без тіні збентеження сказав начальник лицарського Ордену.
— Бабусю, ура! Ти стала королевою! — не пам'ятаючи себе від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаклунка з останньої парти», після закриття браузера.