Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 87
Перейти на сторінку:
коли я вже вийшов за межі шенгенського простору, отримавши про це відповідний штамп у паспорт, мене зустріла усміхнена дівчина і простягнула кольоровий рекламний аркуш. Зазвичай я чемно відмовляюся брати в руки будь-яку рекламну продукцію, але тут я вчинив інакше. Напевно, тому, що всі традиційні попередні аеропортівські процедури не зайняли зайвого часу і співробітники Вільнюського аеропорту зустрічали та проводжали мене тією ж привітною усмішкою. Вже дійшовши до магазину «Д’ютіфрі», я подивився на папірець у своїх руках, вважаючи, що там рекламується саме товар із цього магазину. На мій подив, рекламний аркуш виявився запрошенням піднятися на другий поверх і відвідати виставку досягнень Литви. Часу до ви­льоту залишалося достатньо, і я піднявся на другий поверх зони вильоту. Виставка виявилася «вибудуваною» в логічному порядку: від важкої та будівельної індустрії до легкої та харчової промисловості. Не встиг я підійти до виставкового стенду, присвяченого обробці металів, як приємний мо­лодик запропонував мені безкоштовну каву. Кава в подяку за те, що я виявив інтерес до досягнень його країни. Так що далі я оцінював побачене з іще більш позитивними емоціями. Виставки зазвичай націлені на те, щоб інформувати, а ще краще — позитивно дивувати відвідувача. Мушу зізнатися, що в літак я дійсно сідав здивованим — завдяки цій виставці я дізнався, що поштові марки деяких держав, включаючи і такі екзотичні, як Острови Сант-Томе і Принсіпі або Індії, друкуються в Литві! І не тільки поштові марки, а й інші види захищеної поліграфічної продукції, аж до бланків паспортів інших держав.

Вільнюський аеропорт особливо великим не назвеш — у країні населення не набагато більше, ніж у Києві. Але важливість кожного метра вільного простору там розуміють. І розуміють важливість першої-ліпшої можливості розпові­сти усім, що прилітають і відлітають, про себе, про свою державу та її досягнення.

Набагато частіше я буваю в аеропорту Бориспіль, де в терміналі Д відкритого, «публічного» простору, мабуть, більше, ніж у всіх аеропортах трьох балтійських держав разом узятих. Дискусії про використання цього простору час від часу потрапляють до інтернету й на сторінки друкованих видань, але завжди мова йде про сервіс і про недо­отримані комерційні вигоди. Ніколи я ще на своїй пам’яті не пригадую дискусії про розумне використання нехай навіть тимчасово, але вільного «публічного» простору! І мову тут можна вести не тільки про Бориспіль, а й про інші аеропорти й вокзали України. Державі, різним відом­ствам і міністерствам «належать» сотні тисяч квадратних метрів стін, уздовж яких щодня проходять і проїжджають мільйони громадян України та гостей нашої держави. Якщо в метро ці стіни ще сяк-так використовуються для комерційної, а іноді навіть і для соціальної реклами, то стіни і багато простору аеропортів своєю стерильною білизною скоріше відображають плачевний стан нашої економіки, ніж креативні таланти державних менеджерів, які відповідають за ці простори.

Головний аеропорт Нідерландів «Схіпол» у зоні ви­льоту зустрічає вас не тільки традиційними міжнародними магазинами «д’юті-фрі», а й магазинами, в яких продається тільки те, що виробляється в Голландії: від сирів і цукерок до цибулин тюльпанів і голландської кераміки. Там же, в цьому аеропорту, є свій «музейний куточок», в якому виставляються для загального й безкоштовного огляду шедеври голландського живопису, надані то одним, то іншим державним музеєм. Крім «музейного куточка», в аеропорту проходять регулярно і виставки сучасної голландської фотографії. Усе це дає можливість багатьом транзитним пасажирам, які просто пересідають в аеропорту з одного літака на інший, провести годину або дві в Голландії, не покидаючи території головних повітряних воріт Амстердама.

Виставки сучасної фотографії ви часто можете побачити і в менш іменитих аеропортах Німеччини, Австрії, Франції. Там, де розуміють, що простір має працювати: або на орендаря, або на країну, або на славу та рекламу цієї країни.

Може, новостворене Міністерство інформаційної політики, штат якого, як днями оголосили, складається всього лише з 29 осіб, розширить коло своїх інтересів аж до участі в поширенні позитивної інформації про Україну та її досягнення?! Я, звичайно, розумію, якщо мені скажуть, що з таким штатом міністерство не зможе справлятись і зі своїм вужчим списком обов’язків. І дійсно! Адже є інші міністерства, й у кожній галузі є напевно свої власні досягнення! І в кожного міністерства є власний відділ піару і зв’язків із громадські­стю! Як би нам усім разом спробувати переконати цих людей стати більш активними і більш інтерактивними в тому сенсі, щоб вони і між собою активно співпрацювали та спільно створювали позитивні публічні проекти — і виставкові, й інші, — пов’язані з результатами праці та творчості україн­ських громадян незалежно від галузі або сфери діяльності. Міністерству культури, я гадаю, було б організуватися легше, ніж іншим міністерствам: тут і творчі спілки під рукою, музеї, художники й фотографи зі світовими іменами. Треба тільки захотіти або не заважати тим, хто вже захотів. А ще краще — допомагати їм!

Наш світ за останній рік дуже змінився. Змінились і наші очікування, і сподівання. На наших очах за минулий рік виник і зміцнів потужний волонтерський рух, викликаний до життя нинішніми трагічними подіями в нашій країні. Волонтерський рух, цей громадський активізм, вже нікуди не зникне і скоріше за все задаватиме динаміку соціального розвитку нашого суспільства. Державним структурам — хочуть вони цього чи ні — доведеться йти в ногу з часом, у ногу з суспільством. Їм доведеться в будь-якому разі працювати спільно, як тепер волонтери працюють у Міністерст­ві оборони. Працювати в різних сфе­рах, зокрема й у сфері донесення позитивної інформації про Україну своїм та іноземним громадянам. Напевно, одначе, було б логічніше, якби ініціатива в цій важливій, особливо в нинішній час, справі, виходила від державних менеджерів.

Через кілька днів я знову буду в Борисполі, в терміна­лі Д, разом із сотнями або тисячами інших пасажирів. Йтиму вздовж стін широчезного та довгого коридору й уявлятиму собі, ніби там висять фотографії Олександра Глядєлова із зони АТО або фотографії Ігоря Гайдая із серії «Заводи України», уявлятиму собі «музейний куточок» із рекламною експозицією полотен із Національного художнього музею України або з музею Варвари і Богдана Ханенків. Уявлятиму собі окремий аеропортовий магазин із товарами «Made in Ukraine». Уявлятиму собі все те, що дуже легко може стати реальністю в найближчому майбутньому, все те, що зможе і нам самим, і гостям країни довести, що ми живемо в новій Україні, а не в тій, яка іс­нувала до листопада 2013 року.

2 лютого 2015 року. Щастя своїми руками
1 ... 62 63 64 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"