Читати книгу - "Антирадянські історії"

Ще гірші справи з економікою «Південної Осетії» населення якої скорочується. Етнічні грузини, що становили половину населення регіону, були вигнані з рідних сіл під час війни 2008 року. Вони майже відразу отримали житло в кількох селищах між Тбілісі й Горі. Їхні села російською військовою технікою стерті з лиця землі. Тепер у «Південній Осетії» більшість населення становлять російські військові та співробітники спецслужб, самі ж осетини вимушені виїжджати до Росії.

Великий грузинський філософ Мераб Мамардашвілі багато що передчував і пояснював. Одна його фраза, здається, є точним повчанням людям, які вірять в ігри кремлівських політиків: «Страшно не жити уві сні, страшно прокинутися в чужому сні». Чужий сон може видатися привабливим, але тільки уві сні. Іншою російською мовою наслідки звучать інакше — «поматросил и бросил». Дивно, що кримчани виявилися такими наївними…

Багато дітей, ще не розуміючи призначення своїх очей, закривають їх долоньками і запитують: «Ти мене бачиш?» При цьому вони абсолютно впевнені в тому, що якщо сам заплющиш власні очі, то стаєш невидимкою. Це трапляється в тому віці, коли дитина вже може користуватися горщиком, знає 30–40 слів, але, як і раніше, впевнена, материнські груди — назавжди, вічне джерело їжі. Можна щось зламати, розмалювати свіжопофарбовану стіну фломастером або скинути з балкона кришталеву вазу. Коли дитина часто бавиться у дворі або відвідує дитячий садок, то підхоплений там від вуличного хулігана матюк розцінюватиметься батьками як невинне відтворення звуків.

Упізнаєте радянський (пострадянський) народ? Ще ні? Йдемо далі. Батьки для малюка — незаперечний авторитет. Можуть купити морозиво, можуть ляпанця по попі дати. І тарілка, що летить у телевізор, — також не завжди провина, все залежить від батьків, покарати чи ні. Молода вчителька історії з Підмосков’я розповіла мені, звідки в Росії беруться фашисти. Не зі школи чи з двору. За її спостереженнями, вони стають ними вдома, у сім’ї. Там дитина чує про «чєрнож. их», що «понаєхалі», там батьки обговорюють «масонські змови» і через що так погано жити.

За давньою російською традицією «погано жити» — вічний стан, що залежить від когось. Як у пісні Владіміра Висоцкого, яку злі люди розширили до інших образів ворогів, що заважають жити:

Коли дитина сама не знаходить відповіді, вона звертається до дорослого за поясненнями. У дорослих росіян у традиціях звертатися до вождя: «А скажи-но нам, Владімір Владіміровіч, чому в Росії нема автомобілебудування і чому не роблять літаки?» І він пояснює — довкола вороги, які зв’язали по руках і ногах росіян, дихати їм не дають, працювати заважають. Коли над росіянами сміються, вони гуртуються, вважаючи, що згуртованість навколо вождя допоможе сконструювати конкурентоспроможний автомобіль або, нарешті, запустити «Булаву».

У росіян нема ніякої національної ідеї і ніколи її не було. Навіть коли 74 роки всі ходили колонами і кричали на святкових демонстраціях «Слава КПРС», вони цю КПРС не те щоб не любили, вони ставилися до неї, як до чергового колективного вождя. Лєнін наказував розстрілювати священиків — розстрілювали. Сталін закликав гнобити інтелігенцію — гнобили. Хрущов захотів саджати кукурудзу — садили. Брєжнєв говорив «економіка має бути економною» — ніхто не сміявся. Путін цю традицію добре знає. Знає і про вічну любов до вождів, з чого, власне, і розпочав президентську кар’єру. Тепер він особисто вказує росіянам — кого любити, а кого не милувати. І виходить: українці й грузини тепер найненависніші у світі, хоча ще недавно всі захоплювалися «Міміно» і співали «Реве та стогне Дніпр широкий».

Розмовляти з росіянином складно, практично неможливо. Його багато років переконували в тому, що він — найбільше читає і найбільше знає у світі. Мабуть, з цієї причини статистичний росіянин уважає, що весь світ повинен його обслуговувати — шити джинси, вудити сервелат, конструювати «Боїнґи» і створювати «феррарі». Звісно, не всім це дістається, хтось задовольняється старими «жигулями» або, у крайньому разі, «лікарською» мікоянівського м’ясокомбінату. Проте впевненість у тому, що «Россія — вєлікая страна» не оспорюється росіянами. Так сказав на телебаченні сам черговий вождь.

Ще росіяни люблять мапу світу. Останнім часом вони впевнені, що Аляска їхня і Каліфорнія — також, а ті, хто знають, що Голлівуд теж у Каліфорнії, можуть заявити, що й американське кіно народилося в Росії, а потім переїхало з «Мосфильма» до Лос-Анджелеса. Я такого ще не чув, та вже морально готовий це почути. Але вже читав, що можна тишком-нишком зараз захопити Порт-Артур (Люйшунь) і Дальній (Далянь). Дивно, що не пишуть про Харбін