Читати книгу - "Чорний Загін"

Коли я прийшов Капітан поглянув на мене злобно, проте нотацій не читав.

-- Твої нові помічники й припаси он там. Покажи їм, куди йти.

-- Так, сер.

Тягар відповідальності починав даватися йому взнаки. Ще ніколи він не командував такою кількістю людей, в таких важких умовах, з наказами, які неможливо виконати і з таким непевним майбутнім попереду. Йому видавалося, що нами пожертвують, щоб виграти час.

Ми в Загоні не надто рвемося до бою. Але Сходів Сліз хитрощами не утримати.

Скидалося на те, що нам настав кінець.

Ніхто не співатиме пісень на нашу честь. Ми останній з Вільних Загонів Хатовара. Наші традиції та спогади живуть тільки в цьому Літописі. Тільки ми оплакуємо свої втрати.

Загін проти цілого світу. Так було і так завжди буде.

Допомога від Леді складалася з двох досвідчених польових хірургів і десятка учнів з різним рівнем вмінь. А ще пара возів, до самих країв наповнених медичними припасами. Я був вдячний. Нарешті в мене з’явився шанс врятувати хоча б когось.

Я відвів новоприбулих в гай, пояснив свої методи роботи й допустив до пацієнтів. Переконавшись, що вони хоч трохи петрають, я залишив госпіталь на них, а сам пішов геть.

Було якось тривожно. Мені не подобалося те, що відбувалося з Загоном. В нас було занадто багато людей і обов’язків. Кудись зникло почуття близькості. Колись, я бачив всіх наших хлопців кожен день. Тепер, декого з них я не бачив з часу розгрому під Паничами. Я не знав живі вони, мертві чи в полоні. Я відчував майже патологічну тривогу, що хтось з них загинув і буде забутий.

Загін – наша сім’я. Він тримається на братерстві. Зараз, коли серед нас стільки люду з півночі, тільки відчайдушні зусилля побратимів віднайти давнє почуття близькості утримували Загін від розвалу. На їхніх обличчях явно позначилася перевтома.

Я підійшов до одного з передових спостережних пунктів, з якого було видно струмок, що спускався в каньйон. Далеко внизу, під покровом туману, знаходилося невеличке, блискуче озеро. Маленький потічок витікав з нього і біг в напрямку Країни Вітрів. Та десь по дорозі він губився. Я обшукав поглядом хаотичні ряди скель і височин з пісковику. Грозові хмари, попереду яких спалахували мечі блискавок, гуркотіли громом і били по пустелі, нагадуючи мені, що біда зовсім близько.

Попри скажені атаки Буревісниці, Черствий просувався вперед. Я прикинув, що завтра він добереться до нас. Цікаво, чи серйозних втрат він зазнав через бурю. Напевно, не достатньо серйозних.

Я зауважив коричневого велетня, що незграбно сходив серпантином вниз. Перевертень йшов потренувати свої особливі жахіття. Він міг увійти в табір повстанців, прикинувшись одним з них, і кинути отруйні чари на їжу, або наслати хворобу в питну воду. Він міг перетворитися на тінь у темряві, пострах всіх людей, і положити їх одного за одним, залишаючи тільки пошматовані рештки, щоб вселити жах в живих. Я заздрив йому, і водночас почував до нього огиду.

Над багаттям мерехтіли зорі. Вогонь вже майже догорав, в той час, як звична компанія грала в Тонк. Мені вдалося трохи виграти.

-- Виходжу з гри, поки ще в плюсі, -- повідомив я. – Хтось заходить на моє місце?

Я розпростував занімілі ноги, відійшов, сперся на колоду і поглянув на небо. Зорі здалися мені веселими й приязними.

Повітря було холодним, свіжим і нерухомим. В таборі було тихо. Коники і нічні птахи співали свої заспокійливі пісні. Навколо панував мир. Не вірилося, що невдовзі це місце перетвориться у поле бою. Я довго крутився, поки не влаштувався зручно і почав спостерігати, чи не падають зірки. Я твердо вирішив насолодитися цією миттю. Вона могла стати останньою в моєму житті.

Вогонь затріщав і зашипів. Хтось знайшов у собі сили підкинути трохи хмизу. Спалахнуло яскраве полум’я, в мій бік поповз дим з запахом сосни, на зосереджених обличчях гравців затанцювали тіні. Одноокий міцно стиснув губи – він програвав, жаб’ячий рот Гобліна розтягнувся у мимовільній посмішці. На обличчі Мовчуна, як то в Мовчуна – жодних емоцій. Елмо, насупившись, зосереджено думав, підраховував шанси. Обличчя Веселуна було більш кислим, ніж завжди. Я був радий бачити Веселуна знову. Я боявся, що ми втратили його під Паничами.

Тільки один маленький метеор пронісся по небу. Я вирішив дати собі спокій, закрив очі й прислухався, як б’ється моє серце. Воно вибивало барабанний дріб, імітуючи ходу наступаючих легіонів. Черствий наближається, Черствий наближається, – повторювало воно.

Біля мене всівся Ворон.

-- Спокійна ніч, -- зауважив він.

-- Затишшя перед бурею, -- відповів я. – Що там чувати серед сильних світу цього?

-- Постійні сварки. Капітан, Ловець і той новоприбулий дозволяють решті дзявкати. Дають їм випустити пару. Хто виграє?

-- Гоблін.

-- Одноокий не роздає знизу колоди?

-- Ніхто його не зловив.

-- Ей, я все чув, -- гаркнув Одноокий. – Ворон, колись ти в мене договоришся…

-- Знаю. Бабах і я перетворюся в зачарованого в жабу принца. Док, ти не ходив на пагорб після того, як стемніло?

-- Ні. А що?

-- На сході з’явилася якась дивина. Схоже на комету.

У мене серце так і тьохнуло. Я швиденько підрахував.

-- Мабуть, ти маєш рацію. Вона вже повинна повернутися.

Я встав. Він теж. Ми пішли на пагорб.

Кожна значна подія у легендах про Леді та її чоловіка пов’язана з кометою. Чисельні пророки повстанців віщували загибель Леді в час, коли на небі з’явиться комета. Та їхнє найгрізніше пророцтво стосується дитини, яка буде перевтіленням Білої Троянди. Коло докладає значних зусиль, намагаючись знайти це дитя.

Ворон відвів мене на скелю, з якої було