Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 179
Перейти на сторінку:

— Та невже?! — не повірив Михась.

— Кажуть так!.. — зареготався Обух. — А як по правді, то не бачив я цього й разу… Миска сяя ще від тої пори, як ні Києва, ні Січи на сій землі не було! А хто її зробив отсе таку, то хіба сам Господь знає…

— А ото що таке? — показав Михась у воду, де чорніли дві скелі, круглі, мов копиці.

— То тії велети накидали, як війна поміж ними була… Жбурлялися одне в одного камінюками, та хтось, видно, не докинув. Камені сії Стоги звуться…

От їдуть вони далі. Поминули Чорний острів, потім три забори — довжелезні ряди підводних каменюк, що тяглися упоперек Дніпра, не сягаючи берега, — аж показалася перед ними довга піщана коса, що далеко вганялася в річку. При самому березі була вона вузька, що насилу конем проїдеш, а далі ширшала і скидалася на справжнісінький острів. А до лівого берега од неї так близько було, що з лука можна дострілити.

Спинився Обух на березі та й каже:

— Отсе той Кичкас, де всі шляхи сходяться… Хто йде в Україну, то не минає його, бо тут переправа на руський берег. Часом як обміліє Дніпро, то убрід можна конем перейти… — Та й зітхнув. — Багацько тут люду побувало, а ще більше полягло!

— А то чого? — питається малий козак.

— Татаре тут засідки роблять і людей у ясир беруть! А до татар теж перебувало тут гицлів усяких… Отсе на Кичкасі й коло Ненаситця такі місця недобрі.

— Се той Ненаситець, що найбільший поріг на Дніпрі? — питається Михась.

— А певно! Там як перетягують човни волоком, то бусурмани нападають і в бран люд гребуть… Будемо там проїжджати, то побачиш! Хто на тому Ненаситці не бував, той не козак…

А вже й вечоріти почало. Перепливли Михась із характерником кіньми на той бік та й подалися у чисте поле. Од’їхали подалі од переправи і спинилися коло якоїсь річечки, що бігла в степу.

— Отут ночуватимемо, — каже характерник. — Дрова он є, і вода поруч. А то біля Дніпра ще яка невіра надисає…

Михась ґав не ловив: хутко набрав хмизу та паліччя, розпалив огнище й поставив кулешу варитися. От умліло пшоно, та й сіли вони вечеряти. Не встиг малий козак і ложку вмочити, аж дивиться: де не взявся крук, старий-старий, аж сивий. Окреслив коло над багаттям і сів Обухові на плече.

— А се що за проява?! — вигукнув Михась. — Ану киш відціля!

А характерник погладив того крука по спині та й каже:

— Се Кирик, слуга мій вірний! Кожен бісуркан чи характерник має такого птаха. Живуть вони по триста год і більше… а сей ще давнім волгвам служив!

Та й забалакав до крука хрипкою чудернацькою мовою. А той вислухав, схиливши голову набік, і почав ув одвіт промовляти. Слухав його характерник і на лиці мінявся.

А Михась і їсти покинув, дивлячись на ту чудасію.

— То ти із ним балакати вмієш? — питається характерника.

— Таж певно! — каже той. — Тільки недобру звістку нам він приніс…

— А що такого?

— Як тебе ото стрілою поцілили, то послав я Кирика за Барабашем назирці. От і підслухав він, як той з Мурмилом балакав сьогодні вдосвіта!

— Господе, твоя воля! — вигукнув Михась. — Та й що?

— Не все він розчув, — зітхнув характерник. — Змисний той штукар… пошепки говорив! Одне слово, замишляє він щось на нас. А той дурень помагає… гадає, заплатить йому той пекельник!

— А то ні?

Обух криво посміхнувся.

— Скористається ним штукар, а потім уб’є, і душа його в пекло на вічні муки піде… Ну, та дурневі туди й дорога! Але поки живий, то буде шкодити… Послав його Мурмило із якимсь дорученням за пороги, вгору по Дніпру. А найгірше те, що дав йому коня пекельного. Нашим жеребцям не здогнати його, не те що перегнати!..

— А що ж то за кінь такий? — питається Михась перелякано.

— Зміюка то справжнісінька, а не кінь!.. — смутно відказав характерник. — Як ото погасив Триглав сонце та зірки і попілом усеньку землю засипав, то не було на світі жодної живої душі — тільки сії коні водилися… Бухали тоді гори огнем і димом, а тії жеребці жар їли і полум’я пили. Звоював Батько Троян свого брата, вкинув його у Безодню, а коней яких побив, яких позаганяв у Пекло… Ох і недобре, що вирвався один із них у білий світ!

— Та що він може накоїти?

— Того коня навіть здаля бачити не можна, не те що їздити на нім! Несе він у собі дух Чорнобогів і скрізь, де пробіжить, місце те прокляте буде і зло пануватиме в нім…

— І як же нам бути оце тепер? — питається Михась.

Зітхнув характерник.

1 ... 62 63 64 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"