Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

В термітнику пролунало радісне «ура», серед якого громовими голосом сміявся Геркулес. В хід негайно ж пустилися ножі. Пробоїна у верхівці конуса поступово розширилася, пропускаючи свіже повітря та перші промені вранішнього сонця. Заледве з конуса зіб'ють верхівку, легко буде видертися на стіну і тоді вже вирішити, як дістатися до найближчого пагорба, вільного від повені.

Дік першим висунувся назовні.

З грудей його вирвався крик.

Тієї ж миті пролунав свист, добре знайомий мандрівникам Африкою: свист випущеної стріли.

Дік Сенд встиг розгледіти за сто кроків від поселення термітів табір туземців, а за десять кроків від конуса, на затопленій рівнині, довжелезні піроги, в яких сиділи туземні вояки.

Один із цих човнів і випустив цілу хмару стріл тієї миті, коли голова Діка вигулькнула над верхівкою конуса.

Коротко Дік Сенд розповів про все це своїм товаришам. Схопивши рушниці, Дік, Геркулес, Актіон та Бат висунулися з отвору і відкрили вогонь по цьому човну.

Декілька туземців впали. У відповідь на залпи наших мандрівників роздалися дикі воплі та незлагоджена стрільба з рушниць.

Однак, що могли вдіяти Дік Сенд та його товариші проти сотні воїнів, що оточили їх з усіх боків?

Термітник захоплено. Місіс Уелдон, її сина, кузена Бенедикта схопили та кинули в одну із пірог. Вони не встигли навіть попрощатися, не встигли подати востаннє руки друзям, з якими їх розлучили. Без сумніву, африканці діяли згідно заздалегідь отриманих розпоряджень.

Перша пірога забрала місіс Уелдон, маленького Джека та кузена Бенедикта і Дік Сенд бачив, як вони зникли поміж хатин туземців.

Самого Діка, Нен, старого Тома, Геркулеса, Бата, Актіона та Остіна вкинули до другої піроги, яка рушила в протилежний бік.

В цій пірозі сиділи двадцять воїнів, а слідом за нею пливли ще п'ять великих пірог. Опиратися було безглуздо, але Дік Сенд та його товариші намагалися боротися. Вони поранили декілька африканських солдатів і, безумовно, заплатили б за це життям, якби воїнам не було суворо наказано доставити їх живими.

Переїзд тривав всього декілька хвилин. Проте в момент, коли пірога причалювала, Геркулес могутнім стрибком вискочив на берег. Двоє туземців кинулися до нього, але велетень замахнувся своєю рушницею, неначе палицею, і обидва переслідувачі впали на землю з розсіченим черепом.

За хвилину, щасливо уникнувши граду із куль, Геркулес сховався в лісі, якраз коли туземці, перетягнувши Діка Сенда та його супутників на берег, закували їх в ланцюги, як рабів!

Після повені, що перетворила на озеро рівнину, де знаходилося поселення термітів, вид місцевості змінився до невпізнаваності. Лише конусоподібні верхівки двох десятків термітників височіли над поверхнею води посеред цього своєрідного ставка.

Через зливу стрімко піднявся рівень води в усіх притоках Кванзи і вночі річка вийшла з берегів.

Кванза, одна з великих річок Анголи, впадає в Атлантичний океан за сто миль від місця катастрофи «Пілігрима». Саме цю річку через декілька років довелося перетнути лейтенантові Камерону, перш ніж він досягнув Бенгели. Кванзі самою природою судилося стати внутрішнім водним шляхом в цій частині португальської колонії. Пароплави вже піднімаються за її нижньою течією і мине не більше десяти років, як вони полаватимуть її верхів'ям. Таким чином, Дік Сенд діяв цілком вірно, шукаючи судноплавну річку на півночі. Струмок, вздовж якого він вів свій загін, впадав прямісінько в Кванзу. Якби не раптовий напад, якого Дік Сенд не міг передбачати, він знайшов би річку на відстані однієї милі від поселення термітів. Маленький загін вмостився б на пліт, який неважко було змайструвати, і щасливо б дістався португальських поселень в низовині Кванзи. Туди часто заходять пароплави і там мандрівники опинилися б в цілковитій безпеці.

Але доля розпорядилася інакше.

Помічений Діком табір туземців було розбито на пагорбі із тим фатальним для подорожніх термітником. На вершині пагорба росла величезна смоква, під широкою кроною якої вільно могло б розміститися п'ятсот чоловік. Хто не бачив цих африканських дерев-гігантів, той не може собі уявити, наскільки вони великі. Їхні гілки утворюють непролазні хащі, в яких можна заблукати. Пейзаж доповнювався баньянами: деревами з оголеним насінням без м’якоті.

Під покривом смокви, неначе в затишному сховку, тільки-но примостився на відпочинок цілий караван невільників – той самий, про який Гарріс розповідав Негоро. Агенти работорговця Алвіша гнали нещасних, відірваних від рідних селищ невільників в Казонде, на головний ринок чорного товару. Звідти рабів за потреби відправляли у бараки на західному узбережжі або ж в Ньянгве, в район Великих озер. З Ньянгве їх відправляли до Верхнього Єгипту або на ринки Занзібара.

У таборі Дік Сенд та його супутники негайно перетворилися на рабів. Із старим Томом, з його сином, з Остіном, з Актіоном та бідолашною Нен, хоч вони й не були африканцями, стали поводитися так само, як і з туземними невільниками. Нових полонених, незважаючи на їхній відчайдушний опір, роззброїли, розбили на пари і кожній наділи на шию довгу, довжиною в шість футів, палицю з розвилкою на обох кінцях, що замикалися на залізну клямку. Таким чином, невільники змушені були йти один за одним, не відхиляючись ні на крок ані праворуч, ані ліворуч. Окрім цієї рогатини, їх скували попарно важким ланцюгом навколо стегон. У них залишалися вільними руки – виключно для перенесення вантажу та ноги – виключно для ходьби, однак не для втечі. В такому положенні вони мусили пройти під пекучим сонцем сотні миль під батогом наглядача – хавільдара. Розсіяні по всьому каравану, знесилені недавньою боротьбою, Дік та його товариші не зробили більше жодного руху. Чому їм не вдалося втекти як Геркулесові? Втім, на що міг сподіватися втікач? Навіть за умови його неабиякої сили на що він міг розраховувати в цій жахливій країні, де проти нього були і голод, і дикі звіри, і туземці? Можливо, скоро він заздритиме своїм товаришам, що потрапили в неволю! А тим часом полоненим не доводилося розраховувати ні на яку поблажливість з боку начальників каравану. Ці останні – араби та португальці – говорили між собою незрозумілою для полонених мовою, а з невільниками спілкувалися лише загрозливими жестами та вигуками.

Діка Сенда не закували в пару з іншим рабом. Він був білим