Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вірнопідданий 📚 - Українською

Читати книгу - "Вірнопідданий"

308
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вірнопідданий" автора Генріх Манн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 141
Перейти на сторінку:
Дідеріх.

У відповідь Кінаст витяг з кишені обручки.

По обіді пані Геслінг навшпиньки вийшла з покою, де сиділи заручені. Дідеріх також хотів зникнути, але вони запросили його піти з ними погуляти.

— Куди ж ми підемо, де мама й Еммі?

Еммі відмовилася йти, і тому пані Геслінг теж лишилася вдома.

— Бо це виглядало б дивно, розумієш? сказала Магда.

Дідеріх погодився з нею. Він навіть біля входу до фабрики струснув порох, що пристав до її хутряного жакета. Він ставився тепер до Магди з пошаною, бо вона допевнилася успіху.

Вони пішли в напрямку до ратуші. Хай люди бачать, це не пошкодить. Щоправда, перший, кого відразу ж зустріли на Мейзештрасе, був усього лише Наполеон Фішер. Він вишкірив зуби перед парочкою і кивнув головою Дідеріхові, погляд його говорив, що він цілком у курсі справ. Дідеріх багрово почервонів; йому хотілося спинити механіка і тут-таки, просто на вулиці, вилаяти його; але хіба це було можливо? «Велика моя помилка, що я вдався в інтимності з цим хитрим пролетарем! Обійшлося б і без нього! Тепер він крутиться коло дому, щоб раз у раз нагадувати мені, що я у нього в руках. Він дійде ще й до шантажу». Але, дякувати богові, всі розмови між ним і механіком відбувалися сам на сам. Що б Наполеон Фішер про нього не говорив, все це звичайнісінький наклеп. Дідеріх просто запроторить його до тюрми. Проте він так ненавидів його за співучасть, що попри двадцятиградусний мороз його аж у жар кинуло і він спітнів. Дідеріх озирнувся. Невже жодна цеглина не впаде на голову Наполеона Фішера?

На Геріхтсштрасе Магда подумала, що прогулянка себе виправдала, бо в домі члена окружного суду Гарніша біля вікна стояли Мета Гарніш та Інга Тіц, і Магда знала напевне, що на їхніх обличчях, коли вони побачили Кінаста, відбилася глибока тривога. Кайзер-Вільгельмштрасе сьогодні, на жаль, була малолюдна; тільки майор Кунце і доктор Гейтейфель, які прямували до «Гармонії», здалеку з цікавістю подивилися на них. На розі Швейніхенштрасе сталося щось таке, чого Дідеріх не передбачив: саме попереду них йшли пані Даймхен з Густою. Магда зразу ж прискорила ходу і заговорила жвавіше. І справді, Густа обернулась, і Магда змогла сказати:

— Пані Даймхен, дозвольте відрекомендувати вам мого нареченого, пана Кінаста.

Наречений був оглянутий з ніг до голови і, очевидно, схвалений, бо Густа, яка з Дідеріхом відстала трохи, спитала не без пошани:

— Де ви його роздобули?

Дідеріх пожартував:

— Ну, так близько, як вам, не всякій пощастить знайти свого нареченого. Зате цей солідніший.

— Ви вже знову починаєте? — вигукнула Густа, але без ворожості. Вона навіть відповіла на Дідеріхів погляд і при цьому легко зітхнула. — А мій завжди бозна-де. Я зовсім ніби вдова. — Вона задумливо подивилася вслід Магді, яка спиралася на Кінастову руку.

Дідеріх сказав глибокодумно:

— Дай мертвим спокій. Є досить живих. — При цьому він притис Густу до самої стіни будинку й жадібно заглянув їй в очі; і справді, її миле, повненьке личко на мить виявило прихильність.

На жаль, вони вже дійшли до Швейніхенштрасе, 77, і довелося розпрощатися. За Саксонською брамою починалося передмістя, і брат та сестра Геслінги з паном Кінастом пішли назад. Магда, яка міцно спиралася на руку нареченого, підбадьорливо сказала Дідеріхові:

— Ну, що ти гадаєш?

Його обличчя почервоніло, він засопів.

— А що мені гадати! — сказав він, і Магда засміялася.

Безлюдною вулицею, в густому присмерку, їм назустріч наближалася якась постать.

— Чи це не?… — спитав непевно Дідеріх.

Але постать наблизилася: огрядний, очевидно ще молодий чоловік, у широкому м’якому капелюсі, елегантно вбраний. Ноги він ставив носками всередину.

— Та це ж Вольфганг Бук! — Він ображено подумав: «А Густа вдає, ніби він десь на іншому краю світу. Треба відучити її брехати!»

— А, це ви! — молодий Бук потис Дідеріхові руку. — Дуже радий.

— Я теж, — відповів Дідеріх, стлумивши свою образу на Густу, і познайомив майбутнього шуряка із своїм шкільним товаришем. Бук віншував нареченого й наречену і пішов з Дідеріхом позад.

— Ви, певно, йшли до своєї нареченої? — зауважив Дідеріх. — Вона вдома, ми щойно відпровадили її.

— Справді? — сказав Бук і знизав плечима. — Ну, я ще встигну до неї, — флегматично озвався він. — Тепер я радий, що знов зустрівся з вами. Наша розмова в Берліні —: єдина, чи не так? — була така цікава.

Тепер вона здавалася такою й Дідеріхові, хоч тоді лише роззлостила його. Дідеріх пожвавішав.

— Я так і не побував у вас. Ви ж знаєте, як у Берліні важко вибратися. Тут, звичайно, часу досить. Глушина, правда? Подумати лише, що доведеться тут збути все життя, — і Дідеріх указав на непривітний ряд будинків.

Вольфганг Бук потягнув своїм трохи вигнутим носом повітря, пожував м’ясистими губами, начебто куштуючи щось, і очі його набули глибокодумного виразу.

— Все життя в Нецігу, — повільно сказав він. — Авжеж, так воно й буде. Наш брат не має можливості жити сенсаціями. А втім, і тут вони трапляються. — Він двозначно посміхнувся. — Сенсація, якої наробив вартовий, високо сягнула…

— Ах, он як… — Дідеріх випнув живота. — Ви знову починаєте критиканствувати. Заявляю, що я в цій справі цілком на боці його величності.

Бук відмахнувся.

— Киньте. Я знаю його.

— А я ще краще, — переконано сказав Дідеріх. — Хто в лютому, після великих заворушень, подібно до мене, стояв віч-на-віч з ним у Тіргартені і бачив, як блискають ці очі, ці фрідріхівські очі, — той вірить у наше майбутнє.

— В наше майбутнє — бо хтось блискає очима… — Букові губи і щоки меланхолійно обвисли.

Дідеріх пирхнув носом.

1 ... 62 63 64 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вірнопідданий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вірнопідданий"