Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"

— То ви знали про це? Знали про все це? — Витримка знову зрадила Вайат-Тернера, голос його став злим, він підвів дуло револьвера. — І що ж далі, Сміте?

— Все було спрямоване на те, щоб підштовхнути вас до дій. Щодо вас ми мали все, крім доказів. Вчора ввечері я отримав ці докази. Полковник Крамер знав, що ми прилітаємо, він знав, що наша мета — генерал Карнебі. — Сміт кивнув головою в бік Джонса. — Між іншим, познайомтеся. Картрайт Джонс, американський актор.

— Хто?!.. — Вайат-Тернер видушив з себе це слово так, наче хтось тримав його за горлянку.

— Генерал Карнебі спокійно проводить уїкенд у заміському будинку адмірала Ролланда у Вілтшірі. Свою епізодичну роль пан Джонс зіграв чудово. Він переконав там усіх, кого не переконала авіакатастрофа. Гадаю, тепер вам ясно, що й авіакатастрофа була не зовсім справжня.

Вайат-Тернер спробував щось сказати, але це йому не вдалося; він лише роззявляв і стуляв рота, обличчя в нього геть зблідло.

— Звідки дізнався Крамер? — вів далі Сміт. — Ви повідомили Берлін одразу ж, як тільки Ролланд поділився з вами своїм планом. Ніхто інший не мав такої можливості. І саме ви знали, що цього вечора ми будемо у пивниці «Дикий олень». Крамер знав, бо я повідомив про це Лондон, а ви не забарилися переказати цікаву звістку.

— А ви певні цього? — запитала Гайді. — Чи не міг їх поінформувати хтось інший — скажімо, Каррачола, чи Крістіансен, чи Томас — той, хто вбив Торренс-Сміта? Адже там, поруч із пивницею, є телефонна будка.

— Знаю. Але той чоловік не мав часу. Я залишав пивницю рівно на сім хвилин. Через три хвилини після мене вийшов Торренс-Сміт — услід за кимось із тих трьох. Сміті був розумний хлопець, він збагнув, що тут щось не так. Він…

— А звідки він міг довідатись? — запитав Шаффер.

— Ми цього ніколи не дізнаємося. Можливо, він добре вмів читати по губах. У кожному разі, він застукав когось із тих трьох у телефонній будці, перш ніж той устиг повідомити про Вайснера або Крамера. Почалася смертельна сутичка. Але поки вбивця відтяг тіло Сміті за пивницю й повернувся, будку зайняв хтось інший. Того іншого побачив і я. Отже, вбивця змушений був повернутися до пивниці. Вайснера повідомив Крамер, а Крамера — наш полковник.

— Дуже цікаво. — На обличчі в полковника грала посмішка, але посмішка дуже неприродна. — Навіть захоплююче. Ви скінчили, майоре?

— Скінчив, — позіхнув Сміт. — Отож ви просто мусили вилетіти нам назустріч, чи не так? Це був ваш останній шанс на життя. В своєму донесенні адміралові я сказав: «Я знайшов усе». Він пояснив вам, що це означає — усі імена й адреси агентів. Ми б ніколи не вийшли на вас через Каррачолу, Томаса та Крістіансена — адже вони працювали поруч із вами, а ви — надто обережний, щоб розповісти їм, на кого вони насправді працюють. Ви користувалися посередниками, а всі їхні імена — у цьому записничку. Ви розуміли, що вас викажуть, адже коли є вибір — піти на шибеницю чи заговорити, — то зробити його неважко, правда ж?

Вайат-Тернер не відповів. Він обернувся до Карпентера й наказав:

— Лягайте на курс до Лілля.

— Не турбуйтеся, — сказав Сміт. Вайат-Тернер наставив на нього револьвер.

— Переконайте мене, що я не зможу застрелити вас цієї ж миті.

— Будь ласка, — кивнув головою Сміт. — Як ви гадаєте, навіщо адмірал Ролланд супроводжував вас до аеропорту? Адже досі він ніколи цього не робив.

— Ну-ну. — Голос у полковника був жорсткий, але погляд — згас, від раптового усвідомлення, що це — поразка й смерть.

— Щоб переконатися, що ви берете саме цей револьвер і тільки його. Подивіться, чи немає там двох рисочок на краю дула?

Вайат-Тернер подивився на Сміта довгим поглядом, потім опустив очі на револьвер. Саме в тому місці, про яке казав Сміт, виднілися дві паралельні рисочки. Полковник знову підвів очі, у них світився відчай і рішучість.

— От і чудово, — сказав Сміт. — Я власноручно повиймав з нього патрони тридцять шість годин тому.

Сягнувши лівою рукою за вилогу куртки, Сміт незграбно дістав свого «люгера» з глушником. Вайат-Тернер, спрямувавши дуло «стена» Смітові в голову, кілька разів натиснув на гачок, але щоразу звучало лише сухе клацання. З безтямним виразом на обличчі він опустив револьвера, потім різко крутнувсь у кріслі, відчинив бічні дверцята й викинув записничка в темряву. Тоді обернувся й мляво осміхнувся до Сміта:

— Я щойно назвав це найважливішим документом у Європі…

— Справді. — Сміт передав пістолета Шафферові, ще раз сягнув рукою до кишені й показав два інші записнички. — Це дублікати.

— Дублікати… — Посмішка повільно зникла з полковникового обличчя, воно скам'яніло у відчаї. — Дублікати… — прошепотів він. Потім обвів усіх поглядом і знову звернувся до Сміта, який тим часом забрав у Шаффера пістолета:

— Він збирається вбити мене?

— Ні.

Вайат-Тернер кивнув головою, широко розчинив бічні дверцята кабіни й ступив крок до них.

— Ви справді сподіваєтесь побачити мене в Тауері?

— Ні, — похитав головою Сміт. — Мабуть, я не побачу вас там.

— Обережніше на сходах, — холодно кинув Шаффер. Його обличчя було наче з каменю.

— А тепер пора виходити на зв'язок. — Сміт причинив дверцята, втомлено вмостився в кріслі другого пілота й поглянув на Мері. — Адмірал, мабуть, уже нервує.

— Пора виходити на зв'язок… — машинально повторила Мері. Вона подивилася на нього, мов на привида: — Як ти можеш сидіти в цьому кріслі — одразу після того?.. Як ти можеш бути такий спокійний?

— Дурненька, це не була для мене несподіванка. Я знав, що він має вмерти.

— Ти знав… Так, звичайно, звичайно… — пробурмотіла вона.