Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

АТ-3: ФІКСАЦІЯ ПАЛЬЦІВ. Це одна з найпростіших вправ, що може стати ключем до опанування всього можливого арсеналу АТ. Перші вправи слід проводити з вказівним пальцем правої руки (у лівші — лівої).

Варіант з розплющеними очима (підготовка): подивіться уважно на кінчик указівного пальця, начебто ви бачите його вперше і хочете детально роздивитись (спостерігаєте за ним, як у випадку АТ-1). Дуже добре, якщо ви під час такого спостереження реально відчуєте тепло в пальцях і калатання серця.

Варіант із заплющеними очима (основний): сядьте або ляжте зручно, так щоб ваш указівний палець не висів у повітрі, а, навпаки, в щось упирався. Заплющіть очі, ні про що не думайте й зосереджуйтесь на кінчикові пальця. Вас цікавить тільки він, поглинаючи всю вашу увагу…

Дихайте вільніше, не напружуйте руку, не рухайте пальцями, але й не силкуйтесь неодмінно зберегти абсолютну нерухомість. Палець, тільки кінчик пальця… Уявіть собі, ніби з кінчика пальця виходять імпульси та хвилі, які струмують до мозку… Заключною фазою вправи є відчуття тепла й пульсації; досить часто виникає уявлення, ніби ваш палець збільшився або змінив форму.

Такі вправи загострять ваше сприйняття й уміння спостерігати, а це згодом допоможе збагнути власні творчі сили.

Вправи АТ корисні для кожної здорової людини, але увага: їх не слід провадити при захворюваннях серцево-судинної системи, інфекційних та душевних недугах!

— Не пізніше як о шостій ми мусимо звідси відвалити, — сказала Мія Робова голому Тіборові в квартирі її батьків.

— Невже твої предки такі суворі? — посміхнувся Тібор.

— Я б не сказала, однак навряд чи їм би дуже сподобалось, якби я валялася тут з одруженим, та ще й гнідаком.

— Вони що — білі?

— Більш-менш. Їх би не привели в захват оці звалені в купу перини, подушки та ковдри. Ну, вставай, допоможи мені все це прибрати, хай тобі чорт!

Коханці поздирали брудну білизну, вдягли чисті наволочки і поклали речі на звичні місця.

— Три дні в теплі були надзвичайно приємними, — зітхнув Тібор. — Куди ж ми тепер?

— Не бійся, сьогодні ж увечері будемо в затишному гніздечку.

— Як ти його надибала?

— Мене запросив один хлопець.

— А я ж як?

— Він сказав, що я можу привести партнера.

— Що це за чмур?

— Сама не знаю. Заходив якось до нашої крамниці.

— Виходить, це просто так, нічого особливого?..

— Напевно, я йому сподобалась, — посміхнулася Мія. — Але не бійся, з ним усе гаразд, я його добре роздивилась. Він такий же гнідак, як і ми.

Коханці поскладали речі до валізи, Мія вдягла чорний кожух, підперезалася чорним паском, Тібор узяв валізу, вони вийшли й поїхали автобусом до парку, де починався квартал старих респектабельних будинків.

Вуличка була тиха й темна, лише де-не-де світилися вікна верхніх поверхів.

— Той хлопець казав, що живе в будинку номер шість, — бурмотіла Мія.

Це виявився величезний будинок у стилі сецесіон, скоріше навіть палац, його п’ять нижніх поверхів тонули в темряві, лише на шостому поверсі червонувато жевріло широке аркове вікно. Мідні дзвоники були старовинні. Мія й Тібор подзвонили й довго чекали.

Нарешті у високій брамі розчинилося заґратоване віконце.

— Хто там? — озвався голос.

— Це я, Мія Робова. Сьогодні в крамниці на Ритіржській вулиці ти запрошував прийти…

— А, це ви! Скільки вас?

— Двоє.

Всередині загриміли засувом.

— Заходьте, — сказав молодик у лижному светрі. Впустивши коханців досередини, він знову ретельно замкнув двері.

— У вас тут, як у фортеці, — сказала Мія в гнітючу тишу.

— Часом хтось і заблукає, — ухиливсь од відповіді юнак, повівши їх до ліфта.

Ліфт являв собою звичайну клітку з міцних прутів, між якими було вставлене скло, всередині — дві люстри і навіть сидіння з червоного оксамиту. Квартира на шостому поверсі виявилася справжнісіньким палацом. Останнім часом Тібор та Мія набачилися всякого, але таке, мабуть, бувало лише в фільмах — передпокій завбільшки як квартира в панельному будинку, далі відкривався величезний зал з дерев’яною різьбленою стелею, старовинні меблі, масивний камін із чорного мармуру.

Навколо палаючого каміна сиділо чоловік десять, усі беззастережно гніді, серед них лише дві жінки.

— Привів вам кицю, торгує шкіргалантереєю на Ритіржській вулиці, — пояснив компанії господар.

— Добрий вечір усім! — мовила Мія, намагаючись, щоб її слова прозвучали якомога веселіше.

— В кожусі непогана, — почали глузувати присутні. — Але що буде, як вона скине кожух! І взагалі все. Вона ще й фраєра привела з собою? Це зайве. Ну, та вже хай. І його прилаштуємо. Ну, скидай мерщій кожуха! — звеліли вони Мії. — І ти теж, хлопче, роздягайся!

— Ви все робите так швидко? — збуджено засміялася Мія.

— Ти це зараз побачиш, кицю. Допоможіть же їй!

Двоє хлопців схопили Мію й почали витягати з кожуха.

— Я сам їй допоможу! — запропонував Тібор, однак на нього навалилися троє, викрутили йому руки назад.

— Ми так не домовлялися! — закричала Мія, коли її, напівроздягнену,