Читати книгу - "Повість минулих літ"

Це почувши, Давид і Олег вельми опечалились і стали тужити, кажучи: "Сього не було в роду нашому". І тоді одразу, зібравши воїв, прийшли вони обидва до Володимира, [а] Володимир перебував, стоячи з військом, у бору [коло Городця Пісочного].

Володимир, отож, і Давид, і Олег послали мужів своїх до Святополка, говорячи: "Що се ти вчинив єси в Руській землі? Кинув ти єси ножа в нас! Чому ти осліпив єси брата свойого? Якщо б ото вина яка була на ньому — викрив би єси його перед нами і, доказавши його [вину], вчинив би йому [се]. А нині яке обвинувачення проти нього, коли ти йому се заподіяв єси?" І сказав Святополк: "Розповів мені Давид Ігоревич: "Василько брата тобі убив, Ярополка, і тебе він хоче вбити, і зайняти волость твою. Туров, і Пінськ, і Берестій, і Погорину. І поклявся він з Володимиром, що Володимирові сісти в Києві, а Василькові у Володимирі". А мені доводиться голови своєї берегти. І не я його осліпив, а Давид. Він і повів його до себе". І сказали мужі Володимирові, і Давидові, і Олегові: "Виправдання за се ви оба не маєте, що Давид осліпив його. Не в Давидовім городі він схоплений і осліплений, а в твоєму городі схоплений і осліплений". І, сказавши це, розійшлися вони нарізко.

Назавтра ж Володимир, і Давид, і Олег збиралися [іти] через Дніпро на Святополка, а Святополк хотів утекти з Києва. Та не дали ) йому кия^іи втекти, а послали [вдову] Всеволодову, княгиню [Анну], і митрополита Миколая до Володимира, говорячи: "Ми молимо тебе, княже, і обох братів твоїх: не погубіте Руської землі. Бо якщо піднімете ви рать між собою, погані будуть радуватися і візьмуть землю вашу, що її зібрали були ваші діди і отці ваші трудом великим і хоробрістю, борючись за Руськую землю. І інші землі вони добули, а ви хочете погубити Руськую землю".

Всеволодова княгиня і митрополит прийшли до Володимира, і молили обоє його, і повідали благання киян — щоб уладнати мир, і берегти землю Руську, і боротися з поганими. І, це почувши, Володимир розплакався і сказав: "Воістину отці наші і діди наші оберегли Руськую землю, а ми її хочем погубити". І схилився він на мольбу княгинину 2, бо поважав він й, як матір 9 із-за отця свого, адже вельми він був любий отцю своєму. За життя [його] і по смерті він не ослухався його ані в чому, тому ї і послухав він Ті '°, як матері. І митрополита він так само поважав, [його] сан святительський, і '° не ослухався мольби його.

Володимир бо такий є сповнений любові. Любов маючи до митрополитів і до єпископів, а особливо чорноризький чин люблячи, він і тих, що приходять до нього, нагодує і напоїть, як мати дітей своїх. Якщо кого він бачить чи галасливим, чи в якій ганьбі, то не осуджував, а все до приязні прихиляв і піддержував. Та ми до сказаного раніш повернемося.

Княгиня ж, побувши у Володимира, прийшла до Києва і повідала всю річ [Володимирову] Святополкові і киянам, — що мир буде.

І стали вони межи собою мужів слати, і замирилися на тім, що сказали Святополкові: "Оскільки се є Давидове баламутство, то йди ти, Святополче, на Давида. Або схопи його, або прожени".

Святополк, отож, згодився на це, і цілували вони хреста межи собою, мир уладнавши.

Коли ж Василько перебував у Володимирі, у вказаному раніш місці, і коли наблизився ' великий піст, — а я був тут, у Володи8і мирі, — [то] в одну ніч прислав по мене кня^зь Давид отрока. І прийшов я до нього, і сиділа дружина навколо нього, і посадив він мене, і сказав мені: "Осе говорив Василько сеї ночі до Улана і до Колчі. Сказав так Василько: "Чую се я, що йде Володимир і Святополк на Давида. Якщо б ото мене Давид послухав, то послав би я мужа свойого до Володимира. і він вернеться, бо я знаю, що я з ним говорив, і він не піде". Так ось, Василю, шлю я тебе. Іди до Василька з двома сими отроками і скажи йому так: "Якщо хочеш ти до Володимира послати мужа свойого і вернеться Володимир, то дам я тобі котрий тобі вгодно город — або Всеволож, або Шеполь, або Перемиль".

Я тоді пішов до Василька і повідав йому всю річ Давидову. А він сказав: "Сього я не говорив. Але, надіючись на бога, я пошлю до Володимира, щоб не пролили крові задля мене. Та се мені дивно: він дає мені город свій або й мій Теребовль. [Се] моя волость і нині". Так воно й сталося. Пождавши, він. бо невдовзі узяв волость свою. Мені ж він сказав: "Іди до Давида і скажи йому: "Пришли мені Кульмія. Я його пошлю до Володимира". Однак не послухав його Давид, а послав мене, кажучи знову: "Нема Кульмія". І сказав мені Василько: "Посиди трохи".

І звелів він слузі своєму вийти, і сів зо мною, і став говорити: "Осе я чую, що хоче Давид видати мене ляхам. Мало оте наситився він крові моєї, так тепер більше насититься, якщо мене видасть їм. Бо я ляхам багато зла вчинив, і ще хотів учинити і відомстити за Руськую землю. Якщо видасть він мене ляхам — не боюсь я смерті. А тепер скажу я