Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Зірка, мабуть, просто практична. Тобто — ти могла прикатрупити всіх. Вона обрала шлях менших жертв, — Рен стало ніяково говорити це, але Нікта тільки усміхалася.

— Красно дякую! Ось про це я й кажу: всі боги різні. Ти досягла того, що їй навіть не спало на думку. Любов і світло багато варті — повір, мені з темного боку добре видно це.

— Не можу не погодитися! — смагляві руки Амона зненацька опустились на плечі дівчат і обдали теплом.

Нікта сіпнулась, уникаючи обіймів надміру палкого одногрупника, і обурилася:

— Годі підслуховувати, поганцю!

— Я підійшов на фразі про любов і не міг втратити момент. Знай: я люблю тебе, Нікто! І одного дня ти побачиш це за стіною моїх жартів.

— Яка радість, — пирхнула вона, хоча щоки ледь-ледь зарум’янились. — А тепер марш звідси, у нас приватна розмова! — Нікта насуплено провела хлопця поглядом і поскаржилася: — Я, звичайно, морально готуюся, щоб розповісти іншим свою історію, але… ох, це до дрижаків лячно!

— Не треба боятися, — хмикнула Рен. — Хаос — ну подумаєш, Хаос! Ми ж боги. У тому пансіоні мені це добре втовкмачили, Нікс. Зіґфрідові й так усе відомо. Амон тебе он любить, аж заливається. І спробуй уявити, щоб щось налякало Нортона. Пф-ф, ти явно переоцінюєш їхню вразливість!

— Тож я капець яка небезпечна, — завершуючи оповідь для одногрупників, Нікта сиділа на підвіконні, упівоберта до гурту, і цмулила улюблене какао через салатову трубочку. — І, можливо, колись уб’ю всіх вас. Якось так.

— То ти закінчила пафосну промову? — спитав Амон. — Бо я хочу піти ще щось замовити.

— Я з тобою, — підхопився Закс.

— Мені фруктовий салат, — тихо додала Діке.

— І ви не плануєте казати нічого на кшталт «Не наближайся до нас, породження Хаосу?»

— Ми мали для цього вже багато нагод, — зауважив Ньєрд. — Але я особисто вважаю, що недоцільно звинувачувати майбутнього бога в тому,

— Савітрі, а тобі? — кинув Нортон, та дівчина ніяк не зреагувала на це, бо заповзялась ігнорувати Закса якомога довше — надто вже неприємно було згадувати, як уперто він казав їй триматись осторонь. Хай і з певною метою, та Рен не сумнівалася — він міг би й подумати про її почуття в той момент. Міг би знайти інші слова.

Незадовго по тому, коли десерти й кава стали стрімко закінчуватися, невгамовний Амон запропонував відсвяткувати возз’єднання і видужання всіх — і напитись до стрибка в Лету. Діке замінила його визначення на «гарно розважитися», та загалом усі погодилися.

…Аби «гарно розважитися», Амон надвечір привів їх до невеликого клубу в підвалі старого будинку, зовнішній пафос якого зовсім не в’язався з гучною музикою, що лунала внизу.

— Обережно, фірмове розхлюпаєте! — Хлопець проніс крізь натовп дві таці з пивом, вітаючись на ходу з половиною відвідувачів клубу. Очевидно, він був тут частим гостем.

— За нас! — Гальби зіткнулися в повітрі з небезпечним дзвоном, пишна піна розхляпалась, а Ніктин келих не витримав натиску і гримнувся на стіл. На щастя, з другим заходом проблем не виникло. Як і з третім.

Власне, після третього Діке і Ньєрд подались на танцювальний майданчик з незвичним для обох ентузіазмом, хоча дівчина й попереджала завчасно, що мусить потрапити додому, як завше, до півночі. Закс підпер голову рукою, наче саме уявляв себе стомленим аристократом у дорогому ресторані, і почав вивчати винну карту, а Зіґфрід — Ніктине декольте. Амон же відкинувся на спинку диванчика і спостерігав за тим, як світло прожекторів бігає залом, вихоплюючи чужі обличчя, вигини тіл і стінки келихів.

— Чому сумуємо? — Рендалл присунулась до чорнявця і ткнула вказівним пальцем його плече.

— Ти не повіриш… — сяйнули очі з-під напівопущених повік. — Хочу потанцювати з тобою, але думаю, чи Закі розквасить мені носа, чи ні…

— Не повірю, — хитнула головою Рен, проте таки покосилась у бік Закса. Та де там! Нортон досі розглядав меню і навіть не зиркнув на них.

— І правильно, — Діоніс узяв Рендалл за руку і вивів до центру танцювального майданчика. — Чарівне місце ж! — вигукнув він, сліпуче усміхаючись, і поклав долоню дівчині на талію.

— Безперечно! — відповіла вона і подалася вперед.

Чорні кучері лоскотали шию, коли Рен поклала голову Амонові на плече. Краєм ока вона завважила погляди, що зверталися до чорнявця, який тримав її в обіймах. Та він на це не зважав.

— Не підкажеш, як це тобі вдається так притягувати всіх? — півжартома спитала Рен.

— Бо я — чудовий. І я це знаю. І навіть не приховую, — кинув Амон. — Взагалі-то, кожен може стати чудовим. Природні дані — плюс, але не вирішальний фактор… Знаєш, чого хочуть усі довкола?

— Ще один коктейль?

— Щастя! — Сонячна аура посильнішала. — Люди люблять тих, поруч із ким можуть почуватися радісними, задоволеними… любленими. Усі шукають уваги — а мені її не шкода. Усі прагнуть тепла — і ось я, Рендалл, і мої обійми відкриті.

— Хіба можна віддавати своє тепло всім? Хіба це буде щиро?..

— А чому б і ні? Ось визирни надвір — там сонце, яке обігріває не питаючи. Таке яскраве! І найгіршої миті, коли ти підведеш погляд угору, воно буде там. Щодня. Для тебе — і для кожного…

Щойно закінчився танець, вони пробралися крізь натовп і впали на віддалений диванчик. Амон закинув голову назад, тонучи в чорній оббивці. Смоляні кучері зіслизнули по плечах.

— Я люблю цей світ, Рендалл, — знічев’я мовив хлопець, — тож думаю, він платить мені тією ж монетою.

— Цілком непоганий варіант. Любити