Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Куточки її губ злегка розсунулися — ніби для того, щоб вимовити «ні», але потім знову зрушили, і він почув: «Так, трохи».

Навіщо ця маленька безневинна брехня? Напевно, їй просто захотілося його уваги, турботи і щоб він ще щільніше загорнув її в плед. Доторкнувся до неї. Він і сам хотів того ж.

— Сьогодні дуже довгий день, чи не так? — пробурмотів він, не дуже спритно намагаючись підімкнути плед під її спину, під ноги.

Йому хотілося сказати щось зовсім інше, куди більш значне, цікаве, відповідне моменту… Ні, не моменту, а новій епосі в їхньому житті. Нової ери.

Так, він має стати їй добрим чоловіком, добрим охоронцем її благополуччя. У тому числі душевного. Вона заслуговує на це. Хоча б цього, якщо він не в змозі дати їй справжнє щастя. Або те, що вважається таким.

Адже вона справді — просив він чи не просив про це — врятувала його від майже неминучої смерті, обрала в чоловіки, знаючи, на що йде. І його обов'язок відповісти їй вдячною турботою та увагою.

— Я рада цьому, — почув він її голос і здригнувся: так глибоко поринув у свої думки.

— Вибачте?.. — промовив він запитливо. Легка посмішка торкнулася її губ, коли вона повернула до нього голову.

— Ви казали, що дуже довгий день, — пояснила вона. — А я сказала, мені це до вподоби.

У нього був такий спантеличений вигляд, що вона мало не розсміялася, але стримала себе і, підкреслюючи слова, як, мабуть, зробив би вчитель, втовкмачуючи щось розсіяному учню, повторила:

— День триває дуже довго. Ви так казали. А я відповіла, що рада цьому.

— Зрозумів, — трохи роздратовано відповів він, роздратований її менторським тоном.

Незважаючи на якусь досаду, йому як ніколи раніше хотілося зараз поцілувати її. Однак він не дозволив собі цього. Всьому свій час. Воно тепер у нього буде, чорт забирай!

— До початку ночі ми дістанемося до готелю, про який я вам казав, — промовив він діловим тоном.

Дафна знову повернулася до вікна. Настала мовчанка. Саймон невідривно дивився на неї і думав, що вчинив безглуздо, віддаляючи першу шлюбну ніч на цілу добу. Навіщо? Адже він так жадав її, а тепер, коли його мрії стали реальністю, сам відсуває години до їхнього здійснення. Але, чорт забирай, не стане ж він втілювати своє давнє бажання в якомусь жалюгідному придорожньому готелі, нехай навіть не гірший з усіх інших заїжджих дворів і таверн, але Дафна заслуговує на краще. Їхня перша ніч має запам'ятатися їй як щось особливе — і по суті, і по атмосфері, по фону, на якому все відбудеться.

Знову вона щось говорить, а він не може вникнути у сенс.

— Це добре, — сказала вона лишень.

Що саме добре»? Чорт забирай, він більше не перепитуватиме її! Досить! Щоб знову нарватися на учительський тон? Зачекаємо, доки сама роз'яснить.

І вона не забарилася це зробити:

— Добре, що ніч ми проведемо не в кареті. На це можна відповісти.

— Дороги зараз не зовсім безпечні в темний час, — сказав він, забуваючи, що зовсім недавно збирався їхати прямо в Клайвдон без ночівлі в дорозі.

— Невже? — ввічливо здивувалася вона.

— Крім того, ми зголодніємо?

— О, звичайно, — відповіла вона з великою наснагою.

А він, вкотре змінивши свій намір, вирішував зараз дилему: чекати зупинки в готелі або опанувати його прямо тут, у кареті? Адже в цьому теж буде щось незвичайне, що запам'ятовується. Хіба ні?..

Але майже відразу дійшов висновку, що від останнього варіанта слід відмовитися, і заспокоївшись сказав:

— У них смачна їжа.

Вона обернулася до нього всім тілом.

— Ви вже говорили про це, Саймоне.

Здається, вона знову дозволяє собі посміхатися? Він подерся на сидіння і потім рішуче заявив:

— Мабуть, здрімну трохи.

Її темні очі здивовано розширилися.

— Прямо зараз?

Він нетерпляче кивнув:

— Можливо, я знову повторюся, але якщо не помиляюся, ми з вами вже обоє відзначили, що сьогодні дуже довгий день. Спробую трохи скоротити.

— О, звичайно, — погодилася вона. — І ви зможете заснути в кареті, що рухається? Коли вона так підстрибує?

Він знизав плечима:

— Я можу засипати одразу і за будь-яких обставин. Навчився у своїх подорожах.

— Як я вам заздрю, — зітхнула вона. — Для цього, мабуть, потрібний особливий талант.

— Ви маєте рацію. Дуже великий, — їдко зауважив він.

І з цими словами заплющив очі і не розплющував їх протягом наступних двох з лишком годин.

Однак Дафна, що час від часу спостерігала за ним, все більше стверджувалася в думці, що Саймон значно перебільшив свої можливості. У сенсі вміння засипати у будь-якій обстановці. В усякому разі, у цій обстановці, підозрювала вона, і протягом цього часу він ні на хвилину не занурювався в сон. Вона була цілком впевнена у цьому.

Чому? Та тому, що помічала, як він реагує на кожен її помітний рух, кожен зітхання — як ворушиться його підборіддя, здригаються повіки, пробігає легке тремтіння по тілу.

Її дивувала, навіть захоплювала його стійкість: як міг він протягом кількох годин відігравати роль сплячого? Який непересічний артист! Вона пробувала робити те саме, але витримала не більше п'ятнадцяти або двадцяти хвилин.

Часом їй хотілося порушити цей фальшивий сон, викрити притворника, але захоплення перед його завзятістю та вмінням зупиняло її.

Зрештою вона, непідробно позіхнувши, повернулася до вікна карети і втупилася в нього.

Помаранчеве яскраве сонце величезним апельсином висіло на заході і досить швидко втрачало свою округлу форму, поступово зникаючи за лінією горизонту.

Якщо Саймон в черговий раз не передумав і вони зупиняться на нічліг у готелі, то це, мабуть, має статися вже зовсім скоро: він говорив — до кінця дня. Значить, ось-ось вони переступлять поріг придорожнього заїжджого двору «Заєць і гончак», де вечерятимуть, а потім… Потім буде її перша ніч із чоловіком, після якої вона стане жінкою. Але що це означає, як відбувається вона так і не знає. Мати не спромоглася… посоромилася пояснити.