Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Дамір взявся рухати пальцями, немов імітував секс, а я стогнала все голосніше й голосніше, готова ось-ось вибухнути. Він нависав наді мною, обпалював диханням скроню і сам хрипко стогнав, немов у мені знаходився його член.

— Давай, мала, кінчай, давай, дівчинко моя, — підігрівав мене, усвідомлюючи, що його слова мають на мене вплив, і заводжуся я ще більше.

Пальці прискорили темп, мої ноги затремтіли, і вмить, перед очима промайнув спалах, а по стегнах потекла знайома тепла рідина. Тіло билося в конвульсіях, а Дамір, піднявши мене, спиною притис до грудей. Я вхопилася за його руки, розуміючи, що знесилена і можу впасти. Він, правою рукою продовжував гладити між ніг, а середнім пальцем увійшов в лоно, яке все ще стискалося від оргазму.

— Ти, коли кінчаєш, дивовижно пахнеш, — його губи торкнулися шиї, і я тільки сильніше схилила голову, відкриваючи йому більше місця для ласк.

— Ти вважаєш мене якоюсь аж занадто...

— Занадто справжньою?

— Занадто ідеальною.

— Тому що мені все в тобі подобається, — сказав Дамір і, розвернувши, підхопив на руки, — віднесу тебе спати, завтра буде складний день.

— Але..., як же ти? — я натякнула на те, що прекрасно відчувала його збудження, але він зовсім про це не переживав.

— Затра*аю тебе на курорті.

— Паскудник, — відповіла йому, коли вже лежала в ліжку.

— Відпочинь, а у мене ще є справи.

— Даміре...

— Так? — він уже розвернувся, щоб іти до виходу, але я зупинила його.

— Я помщуся тобі, — примруживши очі, сказала я, і немов кішечка в повітрі дряпнула кігтиками, — рррр ...

Чоловік голосно засміявся, і, схопивши з крісла рушник, підніс його мені, схилився і прошепотів:

— Витрись, інакше оближу.

***

Після всіх нервових переживань зі збором одягу, після формальностей в аеропорту, і довгої дороги до Борисполя, ми нарешті влаштувалися в зручних кріслах літака. Дамір відразу ж узяв мене за руку, варто було мені повідомити про свій маленький страх перед висотою. Попереду нас чекали чотири виснажливих години перельоту. Перед дорогою я заскочила в кіоск і купила кілька журналів, щоб гортати їх в дорозі, а чоловік тільки сміявся, примовляючи, що глянець мені точно не знадобиться. І він мав рацію, бо я безтурботно заснула, практично відразу після зльоту. І, звичайно, була шалено цьому рада, адже уві сні зовсім не страшно летіти.

— Прокидайся, мала, — почула тихий шепіт чоловіка, чий голос породжував в моєму тілі мурашки, — ми майже прилетіли.

— Так швидко? — сонно запитала я, і потонула в його карому погляді.

— Ти проспала весь шлях, але руку мою так і не відпустила.

— Пробач.

— Ти довіряєш мені, і це важливо, — схилившись, він зобразив легкий поцілунок на губах, після чого знову зазирнув у вічі і ніжно поцілував у скроню.

Через двадцять хвилин ми, нарешті, зійшли на землю сонячної Італії. Але, спочатку нам треба було пройти митницю і заповнити міграційний документ, чим і зайнявся сам Дамір. Коли все було готово, ми віддали папери митному інспектору, отримали валізи і пройшли по довгому переходу аеропорту Катанії, щоб взяти напрокат автомобіль. У черзі стояли дві людини, і коли прийшов наш час, мій чоловік оформив замовлення, відмовившись при цьому від страховки. Працівник прокату невдоволено клацнув язиком, після чого поцікавився місцем призначення, розмовляючи ламаною російською.

— Ви їхати в Палермо?

— Ні, — серйозно відповів Дамір, — Маріна-ді-Рагуза.

— Може і не викрадать. Як пощастити.

— Спасибі! — схопивши ключі й якісь папери, Дамір кивнув мені в бік виходу.

Опинившись на потрібному майданчику, він натиснув маленький пульт сигналізації і біла розкішна BMW 4-Series Cabriolet неголосно клацнула, повідомивши про те, що саме вона наш супутник на найближчі два тижні. Завантаживши в багажник наші валізи, ми видихнули і посміхнулися один одному.

— Ласкаво просимо в італійську Сицилію, мала, — Дамір підняв мене і закрутив, викликаючи радісний сміх.

— Це будуть незабутні вихідні?

— Обіцяю тобі!

Солодкий поцілунок обпалив мої губи, і тільки чоловік поставив мене на землю, як мій погляд одразу залипнув на розкішній рекламі морозива. Моя маленька слабкість, ласощі з далекого дитинства.

— Дамірушка, може освіжимося? — закліпавши віями, поцікавилася я, раз у раз кидаючи погляд на великий кіоск.

— Пити хочеш?

— Там морозиво. Давай затримаємося, ми ж не поспішаємо? — лукаво подивилася на нього, за що отримала ніжну посмішку.

— Тут ми робимо тільки те, що нам хочеться. Ходімо, — він натиснув кнопку сигналізації і ми, тримаючись за руки попрямували туди, де заклично манила реклама з вафельним ріжком, наповненим прохолодними ласощами з начинкою.