Читати книгу - "ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс"

етапи: «доставка» (надсилання шкідливої програми через електронну пошту або інфікований USB-носій); «експлойт», під час якого аналітики приділяють пильну увагу пошукові вразливості нульового дня (Гатчінз каже, що вони виявили принаймні три експлойти, направлені на вразливості у продуктах компанії Adobe); «установка» на комп’ютер; «управління і контроль» комунікацій із вузловим комп’ютером і, нарешті, «відпрацьовування об’єкта» (викрадання файлів, видалення даних або знищення елементів фізичного устаткування). На останньому етапі хакер представляє максимальну загрозу. Якщо аналітики Lockheed зауважують таку активність, вони миттєво повідомляють керівництво компанії, яку атакують. Хакери, виявлені на ранніх етапах «ланцюга», скажімо, на третьому етапі, несуть менше загрози, бо їм потрібно пройти ще кілька кроків, перш ніж вони зможуть заподіяти шкоду. Якщо аналітики виявили, що хакер намагається заразити комп’ютери за допомогою зовнішніх носіїв, компанія може запрограмувати свої системи так, щоб заборонити виконання комп’ютерних програм з будь-яких USB-носіїв. Що раніше Lockheed або інша компанія, яка використовує модуль «убивчого ланцюга», інсталює захист, то в більшій безпеці опиниться.

За допомогою цієї моделі Lockheed могла завчасно попереджати своїх клієнтів про потенційні вторгнення, за словами віце-президента з питань кібербезпеки, генерала у відставці Чарлі Крума. Компанія не називає замовників, тому це твердження перевірити неможливо. Але концепція здається логічною. Однак чимало експертів з кібербезпеки, серед яких і ті, що працюють на конкурентів Lockheed, говорять, що ця оприлюднена 2011 року концепція почала новий етап в еволюції кіберзахисту. «Убивчий ланцюг» розбивав процес вторгнення на окремі дії та етапи, кожен з яких дозволяв заблокувати противників. А захисники мереж могли ефективніше керувати ресурсами, позаяк їм не доводилося реагувати на кожне попередження як на екстрену ситуацію. Це була концептуальна схема, яка дозволяла збудувати лінії захисту на значній віддалі від об’єкта атаки й заблокувати нападників, поки вони не підійшли впритул.

Ця концепція була важлива ще з однієї причини: її розробила корпорація, а не державне агентство. Гатчінз, який у 34 роки обійняв посаду головного інформаційного аналітика Lockheed, ніколи не працював на державу й ніколи не служив у збройних силах. Фактично він навіть не працював на жодну іншу компанію, крім Lockheed, в яку прийшов 2002 року, щойно отримавши освіту в сфері комп’ютерних наук у Вірґінському університеті. У Lockheed працює багато колишніх держслужбовців і армійських офіцерів – серед них і Крум, який до 2008 року очолював Агентство захисту інформаційних систем. Проте компанія Lockheed розробила модель «убивчого кіберланцюга» задля власного захисту, не сподіваючись на допомогу АНБ або якогось іншого агентства. А згодом компанія перетворила свої знання на бізнес.

Аналітики Lockheed самостійно моніторять трафік у власних мережах, але вони також отримують інформацію майже від 50 оборонних підприємств, також залучених до роботи над засекреченими державними програмами. Lockheed є головним підрядником Центру захисту від кіберзлочинності – найбільшої державної кіберкриміналістичної організації, яка веде антитерористичну й контррозвідувальну діяльність. А ще ця компанія адмініструє «Глобальну інформаційну мережу» (Global Information Grid – GIG), застосовуючи розроблену модель для захисту глобальної інформаційної технологічної мережі Міністерства оборони. Сума контракту становить $4,6 млрд. Лише у власних мережах Lockheed аналізує щодоби близько двох мільярдів транзакцій – кожен надісланий і отриманий лист, кожен відвіданий сайт, кожну дію, зареєстровану в цифрових журналах безпеки або лоґах. Усі дані зберігаються протягом одного року, натомість інформація про шкідливу діяльність – протягом необмеженого часу. Компанія Lockheed створила ефективну бібліотеку хакерської історії, до якої можна звернутися під час аналізу нових вторгнень. Вивчаючи заархівовані дані, аналітики виявили, що нещодавні вторгнення насправді є частиною масштабних кампаній, які почалися декілька місяців або навіть років тому й були націлені на конкретні фірми й організації. Крум говорить, що на час його звільнення з Міністерства оборони у 2008 році військове відомство спромоглось ідентифікувати й відстежити близько п’ятнадцяти операцій загальнодержавного масштабу. Нині Lockheed відстежує близько сорока хакерських операцій. Міністерство оборони також спостерігає за кількома з них (Крум відмовляється сказати, за якими саме), і компанія ділиться власною інформацією з державою в рамцях програми DIB. За словами Крума, Lockheed виявила шість кампаній, про які не знало Міністерство оборони. Усі подробиці засекречені.

Єдине, чого в рамцях закону Lockheed не може робити, – це зламати чужу комп’ютерну систему для збору інформації. Ця діяльність надалі залишається прерогативою АНБ. Проте компанія не зводить пильного погляду з деяких іноземних противників, за якими стежить і держава. У головному центрі управління NexGen Center на стінах висять годинники, які показують поточний час у всіх країнах, де Lockheed має станції кіберспостереження, – у Пекіні теж. Упродовж семи років компанія збирала інформацію про операції з категорії «підвищеної загрози», і аналітики мають доступ до всіх цих даних. Величезний монітор на стіні показує операції у цілому світі, які відстежує Lockheed, і здебільшого це спроби вторгнення у власні мережі компанії з трьох мільйонів інтернет-адрес у майже 600 локаціях у 60 країнах світу. Що більша компанія, на яку націлені хакери, то більше інформації можна здобути. Державні контракти надалі залишаються основним бізнесом компанії, позаяк урядові замовлення приносять понад 80 % прибутку, який 2012 року становив $47,2 млрд. Однак у 2011 році Lockheed розширила співпрацю в комерційному секторі, зосередившись на технологічних послугах для перших 200 компаній зі списку Fortune 500, більшість яких є операторами критично важливих об’єктів інфраструктури, розповів Крум. І компанія хоче відкрити ще один кібернетичний центр на Близькому Сході, де попит на інтернет-розвідку та захист мереж зростає.

Навряд чи Lockheed – це єдина компанія, яка узяла кібероборону у власні руки. Після атак на банківські сайти у 2012 році американські фінансові організації створили власні підрозділи кіберстеження. (Деякі з них, поза сумнівом, є клієнтами Lockheed.) Коли неймовірний потік трафіку спричинив масштабний збій, їм довелося поквапитися. Нині найбільші банки Сполучених Штатів наймають фахівців у сфері кібербезпеки, які вміють знаходити вразливості в програмному забезпеченні та мережевих конфігураціях, аналізувати шкідливе ПЗ, досліджувати методи його роботи й призначення, а також відбивати атаки. Серед основних постачальників талановитих фахівців для банків – військові та розвідувальні організації.

Колишній керівник відділу інформаційної безпеки Bank of America починав свою кар’єру як лінгвіст-криптограф у військово-повітряних силах, а згодом очолював технологічний підрозділ в адміністрації директора національної розвідки США. Керівник відділу інформаційної безпеки банку Wells Fargo 20 років служив у військово-морських силах, а пізніше працював у ФБР. Керівник відділу інформаційних ризиків у JPMorgan Chase ніколи не працював на уряд, проте один рік пропрацював у компанії SAIC, яка процвітає здебільшого завдяки контрактам із розвідувальними агентствами, тому її часто називають «АНБ-захід». Іще рік він пропрацював у компанії Booz Allen Hamilton, яка є одним із провідних підрядників федерального уряду в сфері кібербезпеки і де колишній директор АНБ Майк МакКоннелл почувається наче удома.

«Упродовж кількох найближчих років