Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Калеан, ти певен? - Запитую брата подумки, він злегка повів бровами і подивився на мене з подивом.

- Ти маєш привід йому не довіряти?

- Ні, але я здивована, що ти так швидко вводиш його в сім'ю, ще й допомагаєш із сумнівними справами. Ми майже нічого про нього не знаємо, - сама не вірю, що змушую брата сумніватися в тому, до кого відчуваю глибокі почуття.

- Аліто, якщо є щось, про що я маю знати, саме час сказати.

Інші присутні мовчать, бачачи, що між нами з Калеаном завелася розмова. Дженард тримає мене за руку, іноді поглядає збоку, йому цікаво, що ми таємно обговорюємо.

- Мені наснилося ... - Переказую свій сон вголос, щоб не довелося повторювати.

- Дівчинко, ти всерйоз думаєш, що я хочу завалити твою родину? - Дженард трохи ображений, я можу його зрозуміти.

- Це мене турбує, я мала розповісти братам.

- Я не завдам шкоди ні тобі, ні твоїй родині. Хіба ти не бачиш, що я вже в тебе з рук їм?

- Але ти не кажеш мені, які у тебе сили. Це насторожує. Ти знаєш здібності моїх братів, а сам приховуєш свої. Якби ти був до кінця щирим, то в мене не було б сумнівів.

Наша розмова ось-ось перетече у сварку, але я задоволена, що почала цю тему у присутності рідних. Може це спонукає його до відвертості. Ось уже й брати включили свої пильно-недовірливі погляди, дивляться на мого хлопця по-новому. Вони думали, що секретів між нами не залишилося, але я виклала на стіл навіть брудну білизну.

- Дженарде, що скажеш на своє виправдання? - Калеан витримав необхідну паузу, але все-таки запитав.

- Я не можу сказати вам, які у мене сили. Саме через них мене внесли до того списку. Якщо я скажу, то кожен із вас буде у небезпеці. Я можу повірити, що ви не винесете цієї інформації далі нашого кола, але її можуть взяти з вашої голови. Власними силами я ніколи не користуватимуся, бо це провокує нові напади. Краще, якщо ви вважатимете, що в мені тільки звичайні здібності магів.

Брати дивляться на мене, очима запитують, чи я задоволена відповіддю. Ну, звісно, ні! Якщо його сили такі небезпечні, то я маю бути готова до цього. І як можна просто жити далі, знаючи, що поряд спить ходяча загадка?

- Я не зможу так. Мені потрібно знати.

Дженард сіпнувся, за секунду підвівся і поставив на ноги мене. Усі брати зробили те ж саме. Кілька секунд головною небезпекою для них був мій чоловік, бо зробив різкий рух, але наступної миті обличчя змінилися. Усі прислухалися.

- Ми тут не одні.

Переглядаю майбутнє, намагаюся заглянути далі, ніж я вміла раніше. Тепер мої здібності розширені, Дженард підживлює мене магією вдень та вночі. Я маю бачити більше, ніж тридцять секунд вперед, але виходить тільки так.

- Робот! Знову робот! Зліва! – вигукую попередження.

- Він надто близько.

У той же момент перед нами з'явився злий хижак величезного розміру. Схоже, він має стояти на чотирьох лапах, але навчився пересуватися двома. Звичайно, це не зовсім робот, лише нагадує подібне створіння з фантастичних фільмів. Насправді це гібрид незрозумілих істот. Зустрічатися з такими нам не доводилося.

- Тікаємо! - Дженард тягне мене за руку. - Він поглинув мої здібності, тому стає невидимим. Тепер він ще й передбачатиме, як Аліта.

Всі кинулися врозтіч, але монстр, схожий на чорного титана, одним помахом повалив усіх на землю. Я встигла помітити, що збитими з ніг виявились усі. Нас буквально розкидали навколо повалених дерев, на яких ми мирно сиділи.

- Не використовуйте магію! - Кричить Дженард, прикриваючи мене собою, підтягуючи до дерева, яке використовує як захисне укриття.

- А заклинання можна? – питаю пошепки.

- Ні, інакше він використовує їх проти нас.

Монстр тим часом крокує в наш бік, піднімаючи однією лапою колоди, які на його тлі здаються трісками.

- Тікаємо!

Ми схоплюємося, з максимальною швидкістю рухаємось у бік братів, вони теж на ногах, але чекають, коли ми порівняємося.

- Він ще й стріляє!

Калеан махнув рукою і відбив випущені монстром списи.

- Запам'ятовуйте! Наступного разу він відіб'є щось твоєю магією. Скільки сил ти витратив, стільки ж буде в нього.

Втекти нам не дають, монстр знову валить усіх на землю, ми вже купаємося в опалому листі. Дженард закриває мене собою.

- Значить, це вона, - монстр проревів над нами.

- Ні!

Дженард розвернувся обличчям до тварюки, витягнув руку вгору. Величезна туша вже за кілька метрів від нас. Поки рятує нас лише те, що теонокс повільно пересувається.

- Віддай мені свою силу, і вона житиме, - знову жахливий голос скрегоче над нами.

- Ні!

- Біжимо в різні сторони на рахунок три! - Калеан не озвучує пропозицію, каже подумки одночасно для всіх.

І ми розбігаємося. Монстр губиться, не знаючи, куди тепер податися. Навіть звалити з ніг не встиг нікого. Моя проблема лише в тому, що я залишилася сама. Навіть із Дженардом довелося розділитися. Біжу між деревами, не розбираючи напряму. Дуже хочеться вірити, що десь попереду вода, і вона заблокує теонокса, зіб'є його зі сліду.