Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Крістіна

Я припустилася помилки, коли відчинила двері тому хлопцеві, який представився курьером доставки піци, яку я замовила раніше. Щойно я це зробила, мене одразу ж заштовхали всередину, і незабаром виявилося, що хлопців було двоє. Вони зв'язали мене, а перед цим кілька разів ударили по обличчю, коли я не відповіла на їхні запитання.

Я не розуміла, що відбувається, і хто ці хлопці. І ось зараз, коли повернувся Влад, і вони висунули свої вимоги, моє серце шалено калатало в грудях. Невже він справді погодиться на це? Залишить мене з ними? Поки хлопці відволіклися на Влада, чекаючи його відповіді, я спробувала розв'язати руки. На щастя, мотузка не так сильно впивалася в зап'ястя, а тому був маленький шанс, що я все-таки зумію звільнити руки. 

— Я не залишу її з вами наодинці, — процідив Влад крізь зуби, стискаючи кулаки, я зітхнула від полегшення. А ще мені здалося, що мотузки все ж трохи ослабли, тому я продовжила свої маніпуляції. 

— Ні, ти підеш,— з натиском у голосі промовив хлопець, який раніше приставив до моєї скроні пістолет, і тепер направив його на Влада. Щойно мені вдалося звільнити руки, я одразу ж ткнула хлопця ліктем у бік, і пістолет відлетів убік. Одразу ж розпочалася боротьба. Один з хлопців кинувся на Влада, тоді як я схопила подушку з дивана і кинула її в іншого, що стояв неподалік від мене, який одразу ж спробував дотягнутися до мене.

Е, ні, голубчику, я не дозволю тобі схопити мене і використати як важіль тиску!

Я підскочила на ноги, і понеслася в інший бік кімнати. Однак він усе ж спіймав мене. Я почала смикатися, намагаючись якось звільнитися, а потім з усієї сили наступила йому на ногу, від чого він відпустив мене. Наступної миті я відчула різкий біль у зоні стегна, і сіпнулася. Влад розкидав хлопців у сторони, і кинувся до мене.

— Кріс, тобі боляче? — стурбовано запитав Влад, обережно беручи мене на руки. Краєм ока я побачила, як у квартиру увірвалися поліцейські, а потім перевела погляд на Влада.

— Так, дуже. А як... Як сюди так швидко дісталася поліція?

— Я натиснув на кнопку сигналізації в панелі колони, звідки діставав гроші. І, таким чином, ніхто не здогадався, що я викликав поліцію. Мені просто потрібно було тягнути час... Лисенятко, сильно болить?

Я перевела погляд туди, куди він дивився, і побачила пляму крові на моєму стегні, яка ставала дедалі більше. Дідько, я поранена? 

І знаєте, що сталося потім? Я знепритомніла, як якась вразлива панночка, побачивши кров.

Влад

Насилу відповідаючи на запитання поліцейських, я все ніяк не міг не думати про те, що трапилося. Коли пролунав постріл, і я побачив, що Крістіну поранили, серце ледь не вистрибнуло з грудей. Її поранили через мене...

Я винен у тому, що в неї вистрілили, що їй боляче. Я довбаний козел. Як я міг бути таким безтурботним? Чому думав своєю дупою, а не головою? Хоча поліцейські казали, що в цьому немає моєї провини. Мовляв, ви ж не могли знати, що вони заявляться до вас додому сьогодні. Мабуть, це було єдине, з чим я міг погодитися. Але я не міг позбутися почуття провини...

Поки Крістіна була на операції, я сидів у коридорі, відповідаючи купу питань слідчих, тоді як, власне кажучи, мав бути там, разом із нею. Лікарі сказали, що куля ледь не зачепила стегнову артерію. Я навіть не знав, погано це чи добре. Я був так страшенно наляканий, що не міг перестати прокручувати в голові картинку, коли лунає постріл, і як потім вона падає. Щойно з операційної вийшов лікар, я одразу ж підскочив зі стільця, забувши про поліцейських і їхній клятий допит.

— Лікарю, як вона?

— З нею все добре. Якийсь час їй потрібно буде побути тут, а потім ми її випишемо. І все ж я наполегливо рекомендую постільний режим, і рухатися якомога менше. Я призначу їй знеболювальне, трохи пізніше дам вам рецепт.

— Дякую, лікарю. А до неї можна?

— Поки що ні, їй потрібен відпочинок. Щойно її переведуть у палату, ви зможете її відвідати.

Поліцейські зраділи, що можуть закінчити допит за той час, поки я чекав дозволу лікаря, щоб нарешті побачити Крістіну. Щойно мене пустили в палату дівчини, я кинувся до неї і ледь не задушив її у своїх обіймах.

— Боже, маленька, з тобою все гаразд? Нога болить? Тобі не погано? — Я все не міг перестати тараторити, як ненормальний, коли трохи розімкнув обійми і зустрівся з нею поглядом. 

— Не думала, що ти так турбуєшся про мене, але... Так, зі мною все нормально.

— Чорт забирай, звичайно ж, я турбуюся про тебе! Ти моя дружина і... Ти до біса важлива для мене, Лисенятко... — Я бачу, як її очі наповнюються сльозами, і ніжно цілую її в губи, намагаючись трохи відволікти її. — Гей, не плач, гаразд?

— Добре, не буду, — бурмоче вона у відповідь, і я бачу, як самотня сльозинка котиться по її щоці. Витираючи її подушечкою великого пальця, я цілую її в щоку, і бачу, як вона заплющує очі.

— Що не так, Лисенятко?

— Нічого. Я... Просто...

— Просто що?

— Чому ти так піклуєшся про мене? Адже зовсім недавно ми мало не були готові перегризти одне одному глотки, а тепер... Я зовсім заплуталася, і...

— Лисенятко, це ж очевидно. Я кохаю тебе.