Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Подякувавши лікарю, я виходжу з кабінету і йду до сусідніх дверей. Тривога у мені починає наростати, але я списую її на хвилювання. Я давно не була в гінеколога і боюся почути щось погане після всіх тих маніпуляцій, от і все. 

Двері навпроти мене відчиняються і я потрапляю у білосніжну кімнату. Мене радує те, що в очі не кидаються різні інструменти, від яких в жилах може холоти кров. Усе, що я бачу - кілька шафок і величезну ширму, за якою має ховатися медичне крісло. 

- Пані, я принесла вам одноразовий одяг - в мені ніби щось обривається, коли я чую голос за спиною. У мене ж не слухова галюцинація? 

- Не смій її чіпати. Це кляте дівчисько потрібно нам у товарному вигляді… 

- Операційна готова, можете її вести до неї…

- Слухай мене уважно, з тобою ніхто не буде палькатися. Ти тут не єдина. Хочеш вийти цілою і здоровою, то раджу прикрити свій гарний ротик, і спокійно сісти в крісло…

На тремтячих ногах я повертаю голову в сторону жінки і застигаю. Кілька секунд вона байдуже дивиться на мене аж поки її обличчя не витягується від подиву.  Немає сумнівів у тому, що мене впізнали. 

***

- Ти хотів мене бачити? - колишня дружина з’явилася на порозі моєї спальні якраз, коли я завершив намаз. 

- Так. У мене є можливість допомогти твоєму фонду з благодійним внеском. Думав з тобою спочатку порадитися, перш ніж щось робити - на обличчі Джаннат з'являється посмішка, яка завжди мені подобалася в цій жінці. 

- Неочікувано, але мені дуже приємно.  

Я плескаю по ліжку долонею і запрошую Джаннат присісти біля мене. Нам потрібно зараз про все домовитися, бо через три дні я планую з Асею опинитися в Ніцці та затриматися там кілька днів. Дівча ще не знає про сюрприз і я відтягую його до останнього, щоб насолодитися реакцією. У нас нарешті буде можливість хоч трохи зблизитися. 

- Ти ж знаєш, я завжди готовий допомогти… - речення залишається незавершеним, бо я чую вібрування телефону. 

- Можливо, це важливий дзвінок, прийми його - я киваю Джаннат і йду до столику на якому залишив телефон. На дисплеї висвітлюється номер Асі, що мене трохи дивує. Вона мені ніколи не телефонує, зазвичай просить про це Маліку.

- Алло? - у відповідь тільки якесь шарудіння і чужі зойки. Тіло в мить напружується, бо мозок не розуміє, що зараз відбувається. 

- Асю, ти мене чуєш? 

-  Допом… - слово обривається і я чую гучний стукіт. Таке відчуття, ніби телефон випав з рук. Тривога охоплює мене.

- Асю, ти впорядку? 

Виклик обривається. Це мене лякає. Я знову намагаюся набрати номер повторно, але у відповідь короткі виклики. Телефон Асі вимкнений. 

P.S. Сьогодні рівно рік як я автора Букнет. Запрошую Вас до свого блогу, якщо Вам цікаво дізнатися більше про мене)