Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Епілог

Минуло 5 років

— Максимчику, а ти цей рулетик курячий пробував? Сама пекла. А оці запечені грибочки? Дуже смачні!

— Дякую, Антоніно Сергіївно. Я все вже потрохи спробував і наївся. Все неймовірно смачне. Як завжди.

— От, підлабузник, — закотила очі Соня.

І як він тільки зумів завоювати прихильність мами? Вона, завжди холодна, неначе льодова скеля, догоджала зятю, як тільки могла. Через це Максим любив приїжджати до батьків Соні. Звичайно, цей хитрий кіт тут себе почував, як сир у маслі. З татом хлопець теж швидко порозумівся. Батько в перший же день знайомства повів новоспеченого зятя в гараж з мужиками знайомитися, і вони повернулися звідти мало не найкращими друзями. Дивина та й годі.

Соня на секунду затримала погляд на чоловіку. Якій же він у неї гарний! Ці виразні вилиці, пухкі губи, що зводили її з розуму, те, як він підіймав брову, коли був з чимось незгодний… Вона могла розглядувати його годинами. Роки проведені пліч-о-пліч ні на секунду не приглушили їхньої пристрасті. Максим зловив на собі зацікавлений погляд дружини та грайливо їй підморгнув.

Ух… Скоріше б залишитися на одинці. З двома дітьми це буває вкрай рідко. Не дивлячись на те, що батьки Соні переїхали до Києва, брали вони дітей до себе не часто, а дівчина і не наполягала. Нехай відпочивають, вони вже своїх дітей вигляділи.

Проте, треба віддати належне Максиму, його фантазія не мала меж, тому вони все встигали. У різних місцях, та, бувало, чудернацьких позах, але регулярно. Соня зашарілася, згадавши, як вранці він зловив її у ванні, поки діти ще спали. Мммм… Це було гаряче.

— Тату, а пішли сьогодні на гірку кататися, — підлетів до Макса Михасик.

Коли Маруся трохи підросла і навчилася казати “тато”, якось само собою і Михасик це підхватив. Треба було бачити, як сяяли очі Макса, коли він вперше назвав його “тато”. Він мало не луснув від щастя, а потім скупив, мабуть, все морозиво у найближчих магазинах. Це улюблені ласощі Михася.

— З превеликим задоволенням, — обійняв хлопця Макс.

— Марусю візьмете з собою ? — запитала Соня.

Михась смішно поморщив носа, а Максим засміявся з його реакції.

— Ні, сьогодні в нас буде прогулянка тата з сином. Максимум діда з собою візьмемо. Суто чоловіча банда.

Михась задоволено усміхнувся, а Соня вкотре театрально очі закотила. Ото вже ці чоловіки. Дівчина була щиро рада, що Максим став Михасю справжнім батьком. Про Андрія за всі ці роки вона нічого не чула. Здається, його вже випустили. Але він до них діла не мав, і Слава Богу. 

Немов відчула, що нещодавно мова йшла про неї, в кімнату зайшла Маруся. Така смішна. Після денного сну нагадувала кумедного сонного гномика. Вона залізла на руки до мами й обвела всіх уважним  поглядом. Немов, зізнавайтеся, що ви тут без мене задумали.

— Тато з Михасем йдуть на снігову гірку кататися. А ми чим займемося, красуне? Може підемо в гості до тьоті Лари й Соломійки?

— Ура! Хочу до Соломійки! — весело вигукнула Маруся.

Вони з Соломійкою були так само дружні, як і Лара з Сонею. Можливо, роль зіграло те, що в них була невелика різниця у віці. А поки діти гралися, Соня могла вдосталь наговоритися з Ларою. Все ж вони бачилися не так часто, як хотілося.

Довлатов за 5 років став успішним політиком. Він та його команда просунули багато законів, що стосувалися дітей-сиріт. Одна з головних цілей була допомогти їм адаптуватися до реалій життя та не відчувати себе відлюдниками, які нікому не потрібні у цьому світі. Це передбачало інтеграцію у звичайні загальноосвітні школи, проходження курсів з опановування побутових навичок, залучення у професійний спорт, організація повноцінного активного дозвілля тощо.  Лара і Руслан стали публічними людьми, проте це їх абсолютно не змінило.

Катаріна і Денис Романовський через кілька років зустрічань одружилися. Дуже скоро в їх сім'ї буде поповнення, адже Ката вагітна хлопчиком. Денис весь світився від щастя. Коли дізнався, що в них буде малюк, скупив весь місцевий квітковий магазин. Реально — абсолютно всі букети викупив і привіз додому. Тепер вже Довлатов його підколює, коли той труситься над Катаріною і бігає перед нею на задніх лапках. 

Одне залишилося незмінним — Новий рік ці парочки завжди зустрічають разом у Петросівцях. У місці, де все почалося. Там, де зародилося їхнє кохання. І це величезне щастя.

Ну що ж, історія завершилася) Сподіваюся, в мене вдалося трохи відволікти вас від буденності та привнести в життя краплю романтики та позитиву. Дякую, що були зі мною під час написання книги. До зустрічі у нових теплих історіях про кохання)

Ваша Лія Стейс;)

Кінець