Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"

— Чорти забирай, Денсе, ти певний в цьому? Це схоже на вигадку.

— Я певний, і якщо чесно, мої підозри спрямовані ближче до дому, — кажу я.

— Хтось з наших слуг? — питає він притихлим голосом і зиркає на двері.

— Гелена, — кажу я.

Ім'я дружини вражає його, як удар по голові.

— Гелена? Ти, певно… Тобто… Друже мій…

Його обличчя червоніє, слова киплять і переливаються через губи. Я відчуваю схожий жар і на своїх щоках. Для Денса така розмова наче отрута.

— За словами Івлін, їхні стосунки зіпсовані, — швидко кажу я, неначе прокладаю словами місток через болото.

Гардкасл іде до вікна і стає там спиною до мене. Ввічливість не дозволяє йому сваритися, але я бачу, як тремтить його тіло, як руки стискаються в кулаки.

— Я не заперечуватиму, Гелена не має теплих почуттів до Івлін, але без цього заміжжя ми за два роки збанкрутуємо, — каже він, зважуючи кожне слово, намагаючись тримати свій гнів під контролем. — Гелена не поставила б наше майбутнє під загрозу.

«Він не сказав, що вона на це нездатна».

— Але…

— Дідько, Денсе, який твій інтерес у цьому наклепі?! — кричить він на моє відбиття у дзеркалі, щоб не кричати на мене.

От і все. Денс знає Пітера Гардкасла достатньо добре, щоб розуміти, що тому зараз урветься терпець. Від моєї наступної репліки залежить, що він зробить: відкриється чи вкаже мені на двері. Мені потрібно обирати слова дуже обережно, а це означає, що треба тиснути на те, що йому найдорожче. Або сказати, що намагаюся врятувати життя його доньки, або…

— Вибач, Пітере, — примирливо кажу я. — Якщо хтось намагається саботувати угоду з Ревенкортом, то я, як твій друг і твій юридичний радник, маю покласти цьому край.

Гардкасл опускає плечі.

— Так, авжеж, — каже він і дивиться на мене через плече. — Вибач, друже, просто… Розмова про вбивство… Ну, це будить старі спогади… Ти мусиш розуміти. Авжеж, якщо ти вважаєш, що Івлін у небезпеці, то я зроблю все можливе, щоб допомогти, але ти помиляєшся, якщо віриш, що Гелена може завдати Івлін шкоди. Їхні стосунки натягнуті, але вони люблять одна одну. Я в цьому певний.

Я дозволяю собі полегшено зітхнути. Боротьба з Денсом виснажує, але зрештою я таки наблизився до якихось відповідей.

— Твоя дочка зв'язувалася з кимось на ім'я Фелісіті Медокс, стверджуючи, що її непокоїть поведінка Гелени, — продовжую я, корячись потребі мого носія викладати факти послідовно. — У списку гостей її немає, але я вважаю, що Фелісіті прибула сюди, щоб допомогти, і є ймовірність, що її тримають заручницею на випадок, якщо Івлін не скоїть самогубство. Майкл сказав мені, що ця Фелісіті була подругою твоєї доньки в дитинстві, але нічого більше згадати про неї не зміг. Ти пам'ятаєш цю дівчинку? Може, ти бачив її десь у маєтку? Я маю причини вважати, що сьогодні вранці вона була ще вільна.

Гардкасл має приголомшений вигляд.

— Не бачив, але мушу визнати, що ми з Івлін мало розмовляли після її приїзду. Обставини її прибуття, одруження… Вони створили поміж нами стіну. Але дивно, що Майкл не зміг розповісти тобі більше. Відколи вона повернулася, вони не розлучаються, і я знаю, що поки вона була в Парижі, він часто їздив до неї та писав листи. Як на мене, якщо хтось і знає цю Фелісіті, то саме він.

— Я побалакаю з ним ще раз, але в листі правда, так? Гелена дійсно поводиться дивно?

Платівка на грамофоні затинається, скрипка ширяє в небі, а потім падає на землю, і так знов і знов, неначе повітряний змій у невмілих дитячих руках.

Пітер зиркає на неї і хмуриться, сподіваючись, що його невдоволення все виправить. Потім він здається, підходить до грамофона, підіймає голку, здуває з платівки пил і розглядає її, повернувши до світла.

— Подряпана, — каже він і хитає головою.

Він ставить іншу платівку, злітає нова музика.

— Розкажи мені про Гелену, — підштовхую його я. — Це ж була її ідея оголосити про заручини в річницю смерті Томаса та провести святкування в Блекгіті?

— Вона так і не простила Івлін, що та залишила того ранку Томаса, — каже він, дивлячись, як вертиться платівка. — Мушу визнати, я думав, що роки притуплять її біль, але… — він розводить руки. — Усе це… Це так… — він робить глибокий вдих, беручи себе в руки. — Гелена хоче посоромити Івлін, це я визнаю. Це одруження вона зве покаранням, але якщо зважити деталі, це досить непоганий шлюб. Ревенкорт і пальцем не торкнеться Івлін, він сам мені це сказав. «Я застарий для цього», так він сказав. Вона керуватиме його домівками, матиме гарне утримання, житиме як захоче, за умови, що це його не ганьбитиме. А він за це отримає… Ну, ти мав чути плітки про його камердинерів. Про привабливих чоловіків, що приходять і уходять о будь-якій годині. Це все плітки, але шлюб покладе їм край, — він робить паузу й дивиться на мене з викликом. — Бачиш, Денсе? Навіщо було Гелені все це організовувати, якби вона хотіла вбити Івлін? Вона б не стала це робити, та й не змогла б. У глибині душі вона любить Івлін. Не сильно, звісно, але достатньо. Їй треба відчути, що Івлін покарана як слід, а тоді вона почне компенсувати їй за минуле. От побачиш, Гелена знову зблизиться з нею, і тоді Івлін збагне, що насправді цей шлюб — подарунок. Повір мені, ти вийшов на хибний слід.

— Мені все одно треба поговорити з твоєю дружиною, Пітере.

— Мій щоденник у шухляді, в ньому є всі її призначені зустрічі, — він похмуро сміється. — Зараз наш шлюб складається з самих лише обов'язків, частково вони збігаються, тобі це допоможе знайти її.

Я поспішаю до шухляди, не в змозі стримати хвилювання.

Хтось у будинку — можливо, сама Гелена — вирвав цей розклад з її щоденника, щоб приховати її дії. Той, хто це зробив, або забув, або не знав, що її чоловік має власну копію, і тепер ця копія в моїх руках. Тут і зараз ми нарешті можемо дізнатися, заради чого хтось завдав собі клопоту.

Шухляда не слухається, вона розбухла від сирості. Зрештою вона здається, а в ній лежить записник. Гортаючи сторінки, я швидко знаходжу призначені зустрічі Гелени, і моє хвилювання миттєво випаровується. Більшу частину з написаного я й так уже знаю. Гелена зустрілася з Канінгемом о 7:30, причина невідома.