Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Дівчинка, що сиділа на асфальті, обхопивши себе руками, захлиналася в істериці. Юля хотіла бігти до неї, аж ось з машини виринув Максим. З заднього сидіння він дістав дитину, віком років зо два, яка волала не менш відчайдушно, ніж дівчинка на землі. Трохи змінивши траєкторію, жінка підхопила на руки малюка, якого їй простягнув Максим. В цю мить вона була така налякана та розгублена, як ті діти, і якби не велика тепла долоня, яка на мить торкнулася її плеча, точно розревілася.

Макс тим часом вже витягав з машини водія. Ним виявилася жінка середніх років зі світло-русявим волоссям. На обличчі був такий товстий шар косметики, що жінка більше нагадувала фарфорову ляльку, ніж живу людину.

- Боже мій! Що сталося? - відвертаючи обличчя малюка чомусь пошепки спитала пані Середа.

- Не знаю, - прогарчав Макс. - Тільки в неї не має пульсу.

Він затиснув ніс та з силою вдув повітря в легені постраждалої, а потім поклав руки на грудну клітину та почав ритмічно натискати. Хвилини тривали наче то були години. Ритмічні рухи непрямого масажу приворожували. Дитина на руках у Юлі затихла, а дівчинка-підліток підповзла до ніг жінки, що лежала на землі, й тихенько схлипувала.

Біля узбіччя зупинилося ще дві машини. Хтось з водіїв відгородив місце аварії конусами.

Під'їхала машина поліції, а ще за хвилину швидка. Весь цей час Макс продовжував ритмічно натискати на груди постраждалої, хоч вона так і не подала жодних проявів життя. Передавши жінку медикам, пан Кирієнко сам підійшов до одного з поліціантів, які вже почали опитувати свідків.

Юля тим часом присіла поруч із дівчинкою, яка досі сиділа на асфальті.

- Лікарі попіклуються про твою маму.

- Вона не моя мама, - схлипнула дівчинка. - Просто коханка батька. Він мав забрати мене з плавання. Але приїхала Аліна... Сказала, що тато терміново поїхав до іншого міста.

- А де мама?

- Мама померла... - по щоках дівчинки полилися сльози. - ... Я їй сказала, що краще б ти померла, а не мама... Це я винна. Тепер Аліна також помре, але ж маму це не поверне.

Юля притягла дитину до себе й, як могла обхопила її однією рукою. Малюк на іншому плечі досі спокійно сопів.

- А малюк - це твій братик? - трохи згодом продовжила розпитувати Юля.

- Ні. Це Сашка. Це донька Аліни.

Несподівано до них підійшов патрульний. Після Макса прийшла черга Юлі відповідати на питання про те, що сталося. І на останок опитали маленьких постраждалих, тобто старшу із них.

- Нам потрібно зв'язатися з рідними дітей, - резюмував співробітник поліції. - А до того часу вони побудуть у відділку.

- Ні, не потрібно у відділок. Я можу взяти дітей на цей час. Їхній батько в іншому місті, дорога назад в будь-якому разі не буде швидкою. В моїй квартирі є окрема кімната. І мої данні у вас є. Якщо ще щось потрібно повідомити чи написати якусь заяву, то я готова.

Поліціант чомусь поглянув на пана Кирієнка і, коли той коротко кивну, погодився на вмовляння жінки.

Владнавши формальності, всі четверо розмістилися в підбитій, але досі бойовій Daewoo. Пані Середа всадила маленьку дівчинку в дитячому кріслі, яке вони забрали з Lexus'а, й застебнула паски. Втомлено розім'яла затерплі руки й шию та сіла поруч з водієм.

- До речі, як тебе звуть? - спитав Макс у дівчинки, коли завів мотор, у нього ще не було можливості  познайомитися з несподіваними супутницями.

- Юля.

- О, тезки, - зрадів чоловік. - Ото весело мені буде.

Дівчинка розгублено переводила погляд з одного дорослого на іншого.

- Мене також звуть Юля, - пояснила пані Середа. - Приємно познайомитися, до речі. А це - Максим.

- Так, радий знайомству, - кивнув водій, виїжджаючи на дорогу повз евакуатор, на який піднімали білу машину.

- То ти заміжня, - якось розчаровано промовила маленька Юля.

- Та ні, - здивовано озвалася велика. - А що?

- Ти б моєму таткові більше підійшла, ніж Аліна.

Макс вдавився на цих словах і хотів уже обуритися, але пані Середа випередила його.

- Знаєш, обирати собі пару потрібно не головою, а серцем. Сватаючи мені свого татка, ти й не подумала, що він може щиро кохати Аліну? - дівчинка гмикнула, відвертаючись до вікна, але велика Юля не помітила цього, бо дивилася вперед на дорогу: - Твоя ж задача, як уже дорослої людини, не заважати щастю батька. Моя мама також померла. І я все віддала б, аби мій тато зустрів жінку, яку зміг би покохати. Адже він дорогий мені, і я бажаю йому щастя.

На цих словах маленька Юля розвернулася до великої.

- Ти мені спеціально це кажеш. Не може бути, щоб у тебе також не було мами.

- Чому ж?

- Такі збіги тільки у фільмах бувають, - зі знанням справи гмикнула дівчинка.

- Навіть не знаю, що тобі на це відповісти. Нумо на вихідних я познайомлю тебе зі своїм батьком, і він все підтвердить.

Дівчинка довго мовчала, а потім якось приречено видихнула:

- Не треба. Я тобі вірю.