Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

Трава та кущі були сильно витоптані, Марек досить ретельно прочесав територію в пошуках ключів.

Біля зламаного дерева були розкидані лампадки, дві з них роздавлені. Мабуть сьогодні Рубенс ще не

відвідав це місце, щоб прибрати поле бою та поставити нові лампадки.

– Тут нічого немає, — сумно сказав Косма. - Здається, нам потрібно заглибитися в кущі, - сказав він із

сумним обличчям, дивлячись на свої ноги, він сьогодні був у шортах, і хащі не виглядали привабливими.

– Ти так вважаєш? – спитала Майя. – Мені здається, Рубенс трактує це місце більше символічно, ніж

буквально.

– Можливо, але буду роздумувати, поки не дізнаюся. Я переодягнуся і прийду сюди пізніше.

– Міська дитинка, — зневажливо сказала дівчина. – Добре, що в мене довгі штани.

– Залиш, я перевірю пізніше.

– І вся слава першовідкривача дістанеться тобі? Мушу визнати, ти це розумно придумав.

Вона стрибнула на зламане дерево, потім у кущі і зникла в гущавині.

– Клята ожина! – вигукнула вона.

Косма знову глянув на свої голі литки й почував себе дурником. Вихований у дусі галантного

ставлення до жінок, він почувався винним у зраді всього чоловічого роду.

– Єбись воно все, — промовив він собі під ніс і поліз на гілку, але в цей момент з-за кущів вийшла

Майя й подивилася на нього з пустотливою посмішкою.

– Ти вирішив іти на допомогу? – Вона подала йому руку, щоб він знову втягнув її на гілку. Її волосся

було скуйовджене, а черевики та литки були покриті реп'яхами чи якимось ще зеленим паскудством.

– Я боявся, що ти вкрадеш всю мою популярність і славу.

– Косма, заспокойся. Я була б здивована, якби щось знайшла. В дитинстві ми облазилицю ділянку

до останнього куща.

Він зістрибнув з поваленого дерева і схопив її в обійми.

– Єдине, що я знайшла, – це шматок фундаменту, тут теж були монастирські будівлі, подивись.

Вона відійшла від хлопця і відкинула траву. Справді, з-під неї стирчали уламки якоїсь будівлі, знесеної майже вщент.

– Скит був досить великий, окрім костельних будівель, тут були також будинки для покутників, –

прокоментував знахідку.

– І, мабуть, підвали.

28

Валбжиська знахідка — ймовірно, віднайдений у Любехуві, районі міста Валбжих (Нижньосілезьке

воєводство, Польща), у серпні 2015 так званий "золотий потяг" — загублений бронепоїзд з часів ІІ світової

війни, у якому є велика кількість золота, діамантів та зброї. Знайти знайшли, але не з шахти не витягли… І чи

було що витягати?

69

– Ну, звичайно, але зазвичай їх засипали під час таких робіт, щоб вони не становили загрози. Досить

було насипати екскаватором кілька ківшів ґрунту і справу зроблено.

– Тоді, я думаю, нам доведеться здатися.

Майя встала і витерла пил з рук.

– Таємниця лампадок розгадана, – сказав Косма.

– Незадовільно, га?

– На жаль.

– Тоді пішли, я знаю, що поправить нам настрій.

На мить у Косми з1явилися дуже брудні думки, але Майя швидко розвіяла їх, більш-менш свідомо.

– Ми підемо щось їсти.

Вона кивнула, вказуючи на стоянку.

Поліцейський сів на пасажирське сидіння, важко зітхнувши, знову його чекала їзда на межі. Його

настрій покращився від швидкого поцілунку.

– Куди ти мене забираєш? - спитав він.

– В блуканні з тобою по кущах є своя принадність, не скажу, але вчора мене покусали комарі, а

сьогодні ми тікаємо з цього похмурого місця.

– Знову на американську жратву?

– Цього разу вона польська, але трохи наша, тобто зовсім не польська. Але польська.

– Майя, будь ласка. Якщо ти знову почнеш тут філософствувати, я пакую валізи і поїду до Сувалок29.

– Чому туди?

– Тому що далі вже і не можна.

– Заспокойся. Справа в тому, що на цих землях важко говорити про регіональну кухню, тому що до

війни тут були переважно німці, а після війни були переселенці з пограниччя, є також чехи, і, звичайно ж, сілезці та поляки. Таких, дуже польських. Тут ти з'їш класичний сілезький рулет, і він буде наш, нижньосілезький, ми його називаємо зразом. ПєрОгі? Є! В основному по-російськи, але знову ж по-нашому, тобто з додаванням сала. Голубці з гречкою замість рису, бігос з червонокачанною капустою і, звичайно, знамениті кармінадлі. Все наше, Нижня Сілезія, але водночас нічого такого показового, щоб варто було їхати

з Сувалок.

– Кармінадлі? – запитав Косма, бо це була єдина страва, про яку він ніколи не чув.

– Котлети з фаршу.

– Отже, ми підемо сьогодні на рублені котлети? – спитав він, хапаючись за ручку біля стелі, бо Майя

повернула на швидкості, яка нікому з проектувальників цієї дороги не снилася. Він боявся, що наступною

стравою буде не місцева, а каша з найближчої лікарні.

– Абсолютно ні. Сьогодні ти дізнаєшся про страву, заради якої варто було б приїхати навіть із

Сувалок.

– Тобто?

– Тут це називають жарениками або просто казаном. Чув?

– Так, про них як раз чув.

– Мені більше подобається український варіант, тобто "жаркоє". Оскільки все більше і більше

українців приїжджають працювати сюди, в шинках можна натрапити на справжні перлини.