Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

Принцеса була впевнена, що хлопець поруч із нею уже не був тим бідолахою, із яким вони проводили час у темниці Короля Скорпіонів. І вже точно не тим, хто кинувся в рій скорпіонів, даючи їй шанс на втечу. Авжеж, цей хлопець також допоміг їй, однак… у його погляді не було нічого з того, що принцеса бачила в очах співкамерника. Він тримався неймовірно ввічливо, це так, але і Релі в області носіння масок, так сказати, собаку з’їла.

Цей хлопець був явно не тим, ким здавався, Релі була твердо переконана. Він не лише вдав, що йому страшно, коли з’являлась відьма, більше того, однієї його присутності вистачило, щоб вона накивала п’ятами.

Релі спробувала підсвідомо оцінити рівень доступної їй магії. До сих пір, через алевіати, їй ні разу не вдавалося накопичити таку кількість магічної сили. Так, вона була здатна на деякі трюки, і навіть масштабні, та після них швидко виснажувалася. Зараз же… вона і далі була повна сил. Мовби запас, переданий їй Веєм, зменшився, скажімо, на 5%.

Невдовзі віз безперешкодно дістався правильної дороги, але мандрівники зійшли з нього неподалік відьомського будиночка, подякувавши візнику за доїзд і побажавши щасливої дороги.

Релі була твердо переконана, що у всьому світі зовсім мало хто погодився б ночувати із нею у такому місці. За своє життя принцесі частенько доводилося ночувати просто неба, тому вона була більше, ніж рада, коли на шляху траплявся якийсь порожній будинок. Навіть якщо то була розвалюха, чи дім з привидами, чи пристанище якої-небудь нечисті. Релі була такої думки, що краще вже ділити дім із нечистю, аніж залишатися у заїжджому дворі, де тебе в будь-яку мить можуть просто зарізати уві сні.

Тож принцеса відчула деяку ніяковість, наближаючись до відьомської хатини, та Вей, схоже, не збирався висловлювати ніяких скарг.

Вони увійшли в будиночок, який всередині був нашпигований усілякими відьомськими штучками ― тут тобі і органи тварин в банках, і сушені змії та інші земноводні, і книги заклинань, і незліченна кількість різноманітних ваз, глеків, тарілок із найрізноманітнішими візерунками. У будиночку знаходилося чимало шаф та столів, але всі вони були вщент забиті різними речима. Освітлювала будиночок величезна кількість свічок, віск з-під яких іноді розтікався крупними «озерами».

Окинувши інтер’єр очима, Релі дійшла висновку:

― Нічогенький такий будиночок. Для ночівлі те, що треба.

Вей обперся рукою об балку, що тягнулася до даху:

― А я сподівався, що тут будуть привиди.

Релі блиснула очима:

― Але ж привиди ― це страшно.

Вей злегка усміхнувся:

― Не зрозумів? Гадаєш, я боюсь привидів?

Релі розвела руками, ніби між іншим:

― Коли з’явилась відьма, ти був наляканий.

Принцеса уже була впевнена, що цим питанням змусить його відчути глухий кут, проте юнак всміхнувся іще проникливіше й проказав, схопивши із столу якусь вазу і взявшись її розглядати:

― Не наляканий. Скоріше, злегка нервував. Було цікаво поглянути, як Ваша Величність справиться із нею.

Релі нахилила головою, усміхаючись такою ж посмішкою:

― І як? Я виправдала твоє захоплення?

― Більше ніж! ― Різко поставивши вазу на стіл, Вей змахнув рукою в елегантному жесті. А тоді із щирим захопленням проголосив: ― Ти прогнала її поглядом! Поглядом! Мало хто здатен на таке. ― Проказавши це, він блиснув на принцесу очима і, опустивши їх, узяв зі столу якийсь глечик. Юнак провів по його об’ємному візерунку пальцями, наче то було його найбільшим у світі захопленням ― ось так розглядати глиняний посуд.

«Авжеж, мало хто. На всьому світі таких, як ти, можна на пальцях порахувати», ― подумала в ту мить Релі.

Та все ж, вирішивши не акцентувати на цьому поки що, принцеса пройшла углиб єдиної кімнати будиночка й роззирнулася.

У найдальшому кутку, під стіною, стояло велике ліжко із безліччю ковдр. Був камін і стіл для приготування їжі, а також скриня із припасами, які принцеса і юнак швиденько перебрали. Знайшовши там чимало їстівного, вони виклали це на стіл і влаштували невеличку вечерю.

Їсти відьомські запаси, що являли собою, в основному, усіляку зелень та крупу, було не дуже смачно. Тож принцеса, не довго думаючи, дістала із свого мішечка цянь-кунь[1] декілька приправ і, щедро посипавши ними їжу, простягнула їх юнакові.

Та він лиш захитав головою, уважно поглядаючи на те, як вона ховає їх назад у мішечок.

Принцеса всміхнулася:

― Вперше доводиться бачити мішечок цянь-кунь?

― Та ні, не вперше, ― так само ввічливо проказав юнак, відкидаючись на спинку стільця і від того здаючись до біса привабливим у світлі численних свічок. ― Просто, скажімо, зазвичай у ньому зберігають зброю, одяг та інші предмети першої необхідності.

― Гм-гм.

Релі почесала скроню, а тоді взялася їсти далі. Принцеса не хотіла говорити, що носила із собою кучу різних приправ тільки тому, що перед тим, як стати Владичицею Воронів, їй частенько доводилося їсти якісь помиї, знайдені на вулиці, аби не померти з голоду. Звичайно, будь-яка засохла їжа набагато краще заходила з приправами.