Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лазарус" автора Світлана Володимирівна Тараторіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 93
Перейти на сторінку:
class="p1">Професор пирхнув, ніби ці звинувачення для нього не новина.

— Аякже — теракт вчинила нечисть, але хто винен? «Двоголовий орел». Спеціально все підлаштував, щоб їх підставити. Якщо у вас усе, то прошу, двері там, — професор склянкою показав на вихід.

— Богров і ще один людиноподібний уже мертві, — провадив Тюрин. — Вони мали на тілі ось такий знак, — поліціянт показав папірець з перемальованим знаком Апі. Голубєв зіщулив очі й подивився на малюнок. — Є підозра, що хтось знищує всіх, у кого на тілі є таке татуювання. Я думаю, воно є і у Вальдемара. І це не знак двоголовців.

Голубєв-старший кілька секунд роздивлявся «знак Апі», і раптом з його горла вихопилося кілька рипучих звуків.

— Звісно, це не знак двоголовців. Це символ народження Змія, знак його матері Апі, — продовжив хихотіти професор. — Я знав, що ви такий самий божевільний, як і ваш батько. А найсмішніше, що мій син значно більше схожий на нього, ніж на мене. Така сама пристрасть до вірувань нечисті. Він і вами марить. Вважає, що Петро Тюрин залишив вам вказівки, як розбудити Змія. Віра в те, що Обадію можна повернути, не гірша за інфекцію кощів — цілковито захоплює розум… — Голубєв ніби видихався, поставив склянку і закусив губу — Я не бачив такого у Володі. Це все?

— Ні, не все. Тепер точно не все, Степане Тимофійовичу, — Тюрин розстібнув шинель і сів у крісло навпроти професора. Його очі загрозливо зблиснули. Голубєв напружився. Раптом особливо чітко стало зрозуміло, що в будинку більше нікого немає. — Давно хотів вас запитати, Степане Тимофійовичу, ви теж допомагали батькові виловлювати і передавати Четвертому відділу змієпоклонців, теж спостерігали за тим, як їх катують? Вам це подобалося? — Тюрин вишкірив зуби у хижій посмішці.

— А ви думаєте, це були діти? Безневинні домовики чи потерчата? — на відміну від Перетца, Голубєв кинувся у наступ. — Вони загрожували Імперії. І так, ми сприяли правосуддю.

— Правосуддю? — закричав Тюрин. Він ледь стримувався, щоб не вхопити старого за барки. — Коли обливали упиря святою водою, допитуючись, де капища Апі?

— Це все ваш батько! Він остаточно збожеволів від бажання знайти серце Змія, — Голубєв учепився у фотель. Старечі губи тремтіли. — Він був переконаний, що його забрала Апі. І тоді, і зараз я вважаю, що це маячня! Але Бог мене покарав. Тепер і мій син вірить у серце Змія.

— Хоче отримати владу над нечистю?

Слова професора здивували. Тюрин не думав, що голова «Двоголового орла» може прагнути панування над людиноподібними. Скоріше винищення.

— Та хто вам таке сказав? І ви, і Петро помиляєтеся. Серце Змія — лише один з ключів до пробудження Змія. Принаймні так говорять легенди. Не більше. Але ваш батько був переконаний. Загорівся ідеєю, що серце дає владу над нечистю, відразу після розкопок на Щекавиці. Вони з Житоцьким щось там собі добачили. Я от нічого не бачив! — пристрасно виголосив Голубєв. — Забрав те, що ми знайшли, і все. А десь у середині 1880-х наші шляхи розійшлися. Мені набридло займатися цією гидотою. Так! Якщо хочете знати, набридло бачити потворні пики змієпоклонців, чути їхні виски. Я перейшов до музею. А він продовжував шукати. Хотів прикликати Апі. Був упевнений, що вона забрала серце.

Тюрин підвівся і пройшовся кімнатою. Серед жіночих штучок стояв лише один портрет. На ньому був зафіксований найцінніший трофей Голубєва — чорнявий хлопчик у матросці.

— Ви не хотіли, щоб син знав, чим ви займалися?

«Середина 1880-х, Вальдемару мало бути лише кілька років», — подумав Тюрин. Старий рвучко зітхнув. Єдиний син — і зовсім не такий, як йому мріялося.

— Але ви завжди були з ним поруч. На відміну від мого батька, — тихо проказав синьошкірий поліціянт.

— Востаннє я бачив Петра у 1892-му, за кілька місяців до погрому, — Голубєв знову налив собі випити. — Ми говорили про Апі та Стрітенську церкву. Він хотів провести там якийсь ритуал, змусити її віддати серце. Я сказав, що нічого не хочу про це знати. Ритуали, присвячені Апі, — суцільна кров. Петро відповів, що не потребує моєї допомоги. Він лише хотів, щоб я розповів одному гімназисту, що бачив на Щекавиці у 1874-му. Показав, що там знайшов. Я погодився. Хотів, щоб він якнайшвидше пішов. Ви би бачили його очі. Гімназист мав не кращий вигляд. Я зразу подумав — фанатик. Мої слова на нього якось дивно подіяли. Він ніби ще більше увірував у Апі та Змія. Сказав, що готовий. Я не став питати, до чого.

— Ви пам’ятаєте його ім’я?

— Власне, так, я готував його з історії до Університету. Розповідав про Змія. Може, я сам винен, що він у все це так повірив. Мабуть, Петро виловив його на якомусь зі зміїних місць. Сашко Хоменко. Так його звали.

Тюрин зігнувся, як від удару в груди. Підійшов до столика професора, налив собі з кришталевої карафки й одним духом випив.

— А що, крім народу букв, ви знайшли у кістках Змія? Що за ніж?

Голубєв здивовано хмикнув.

— Навіть Петро не знав про ребро Віщого Ольга. Заклятий ніж, єдина зброя, якою можна вбити Змія. А ще кажуть, що той, хто має це ребро, зможе повторити трюк Ольга і з нечисті стати людиною. У будь-якому разі, його викрали з музею кілька років тому, — додав професор таким тоном, що Тюрин не сумнівався: він знає, де зараз ребро.

— Я спробую все з’ясувати і захистити вашого сина. Якщо вже так трапиться.

— О ні, — широко посміхнувся Голубєв, — краще тримайтеся від Вальдемара подалі, а то це вам знадобиться захист.

*

Тюрин повернувся до відділка поліції. Тільки-но закінчився робочий день, а у Присутствених місцях уже стояла моторошна тиша. Листопадові сутінки накрили місто темним тривожним шатром. Містяни ховалися по домівках, не розуміючи, з якого боку очікувати нападу тупих немертвих. Світилося лише у штабі винищувачів кощів, якому віддали центральне пожежне депо. Тепер семафорний зв’язок передавав не тільки попередження про вогонь, а й повідомлення про випадки появи кощів.

Олександр Петрович розклав на столі особові справи гімназистів, розгладив записку Цегета: «Мою кров з’їдає ненависть до людського роду. Не хочу і не можу більше боротися. Не в силах її здолати. Але і вас не любити не можу…»

«Не в силах її здолати» — ненависть чи Апі? — Тюрин покрутив у руках аркуш. Це була сторінка з гімназіального зошита з латини. Тим самим чорнилом, що й останні слова, було підкреслено вираз із вправи: «„ab aqua silente cave“, що можна перекласти як „згори тихо, а всередині лихо“. На що чи на кого натякав

1 ... 63 64 65 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"