Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

виривала, не відмовляючи в ній по-справжньому… Так можна провести цілий день. Ми провели одну смертельно нудну годину і, можливо, ще й тепер займалися б тим же самим, якби не почули, як до мене в двір в’їжджає карета. Ця своєчасна перешкода, природно, зробила його наполегливішим, я ж, бачачи, що настає момент, коли мене вже не можна буде спіймати зненацька, глибоко зітхнула замість підготовки, а потім зронила дорогоцінне слово. Прийшли доповісти про гостей, і незабаром у мене зібралося досить численне коло знайомих.

Преван попросив дозволу прийти завтра вранці, і я дала згоду, але, потурбувавшись про захист, звеліла покоївці протягом усього його візиту залишатися в моїй спальні, звідки, як ви знаєте, видно все, що відбувається в туалетній, а прийняла я його саме там. Маючи можливість цілком вільно говорити й охоплені обоє одним і тим же бажанням, ми скоро прийшли до цілковитої згоди, але потрібно було позбутися докучливого свідка, і ось тут я його й підстерегла.

Намалювавши йому на свій лад картину мого домашнього життя, я без зусиль переконала його, що ми ніколи не знайдемо вільної хвилинки, і що та, якою ми скористались учора, була справжнім дивом, та й тоді мені, по суті, не можна було наражатися на таку небезпеку – адже до мене у вітальню в будь-яку мить хтось міг увійти. Не забула я й додати, що всі ці порядки встановилися через те, що досі вони мені анітрохи не заважали, і наполягала на повній неможливості змінити їх, не скомпрометувавши себе в очах моїх слуг. Він спробував напустити на себе скорботний вигляд, гніватися, говорити мені, що я мало його люблю, і ви самі розумієте, як мене це все страшенно зворушувало. Але тут, бажаючи завдати рішучого удару, я прикликала на допомогу сльози. Ну, точно – «Ви плачете, Заїро?»[50] Влада наді мною, яку він у своїй уяві мав, і надія, користуючись цією владою, погубити мене в будь-яку мить, замінили йому всю любов Оросмана.[51]

Розігравши цю сцену, ми повернулися до питання, як же нам бути. Оскільки на день ми розраховувати не могли, то звернулися до ночі. Але тут непереборною перешкодою виявився мій швейцар, а спробувати підкупити його я не дозволяла. Він запропонував скористатися хвірткою мого саду, але, передбачаючи це, я придумала собаку, який удень поводився спокійно і не гавкав, зате вночі перетворювався на справжнього демона. Я входила в усі ці подробиці так охоче, що він зовсім осмілів і запропонував мені найбезглуздіший із способів. На нього я й погодилась.

Передусім він заявив, що на слугу його можна покластись, як на нього самого. Тут він говорив правду – один іншого вартий. Я збираю гостей на звану вечерю, він на ній присутній і влаштовується так, аби піти одному. Меткий і вірний слуга покличе карету, відчинить дверці, а він, Преван, замість того щоб увійти до карети, вправно щезне. Кучер не мав би ніякої можливості помітити це. Таким чином, для всіх він поїхав би від мене, насправді ж залишився б, і тепер потрібно було тільки вирішити, як йому пробратися в мою спальню. Признаюся, що спершу я вагалась, як мені висунути проти цього плану аргументи досить безглузді, аби він не сумнівався, що успішно спростує їх. Він заперечував, наводячи приклади. Послухати його, так це був звичайнісінький засіб: і сам він ним часто користувався, навіть частіше, аніж найменш небезпечним!

Скорена його неспростовними аргументами, я щиросердо призналася, що у мене в будинку дуже близько від мого будуара є потайні сходи; я можу залишити в дверях будуара ключ, а йому легко буде зачинитися там і чекати, не наражаючись на особливий ризик, поки мої покоївки підуть спати. Для того, щоб моя згода видалася правдоподібнішою, я через хвилину відступилась і знову погодилася тільки за умови щонайповнішої покірності з його боку, розсудливості… Ах, ця розсудливість! Словом, довести йому свою любов я погоджувалась, але так, щоб не задовольнити його любові.

Забула сказати вам, що піти від мене він мав через садову хвіртку. Треба було тільки дочекатися світанку: тоді цербер і не пікне. У цей час ніхто не входить і не виходить, люди мої сплять мертвим сном. Якщо вас здивує ця купа нісенітниць, то згадайте про наші з ним справжні взаємини. Навіщо нам було міркувати розумніше? Він тільки й хотів, аби всі про це дізнались, я ж була впевнена: ніхто ні про що не дізнається. Побачення призначено було через день.

Зауважте, що справу нашу вже зовсім залагоджено, а тим часом ніхто не бачив Превана в моєму товаристві. Я зустрічаюся з ним за вечерею в однієї зі своїх приятельок, він пропонує їй скористатися його ложею на виставі нової п’єси, а я приймаю її запрошення в цю ложу. Потім я зі свого боку запрошую її повечеряти в мене, запрошую під час спектаклю і в присутності Превана, отож ніби вже не можна було не запросити і його. Він приймає моє запрошення, а потім через два дні відвідує мене, як заведено в товаристві. Щоправда, він приїхав до мене й наступного ранку. Але, по-перше, вранішні візити не рахуються, а по-друге, лише від мене залежить визнати це зайвою вільністю, і дійсно я зараховую Превана до кола осіб, не занадто зі мною близьких, бо посилаю йому письмове запрошення на звану вечерю. Я можу сказати, як Аннетта: «Оце, власне, й усе!»[52]

Настав фатальний день, коли мені належало втратити свою доброчесність і репутацію. Я дала всі вказівки своїй вірній Віктуар, і, як ви зараз побачите, вона їх виконала.

Настав вечір. У мене зібралося вже багато народу, коли доповіли про Превана. Я прийняла його з підкресленою чемністю, що явно свідчило, як мало ми з ним пов’язані, і всадовила за гру разом із маршальшею, бо через неї я з ним познайомилася. Протягом вечора не сталося нічого особливого, крім хіба того, що обережний прихильник примудрився передати мені записку, яку я за своєю звичкою спалила. У ній говорилося, що я можу на нього розраховувати, і це істотне повідомлення було оточене нічого не значущими словами щодо любові, щастя і т. п.; слова ці в таких урочистих випадках ніколи не примушують себе чекати.

Опівночі, коли гра за всіма столами скінчилась, я запропонувала коротенький маседуан.[53] При цьому у мене була подвійна мета: дати можливість Превану вислизнути і зробити так, аби це було помічено, що обов’язково мало статися, зважаючи на його репутацію