Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Дівчина згадала про своє пальто, а тоді про те, що Мін Чжень його спалив…

Зітхнувши, Ребекка окинула оком стіл. По суті, вона вибрала явно найпотрібнішу річ з усіх, що були тут представлені. Ну от серйозно, на що згодяться ножиці в таких умовах? А листок паперу? А зубна щітка, в кінці кінців?!

І тут очі дівчини потрапили на канат. На мить в них з’явилась надія, котра моментально змінилась розчаруванням, щойно дівчина зиркнула на батіг Одного шансу на руці Мін Чженя.

― Це що, акваланг? ― придивилась Ребекка до темно-сірих балонів, накритих костюмом для пірнання, що стояли в іншому кінці стола.

Та Багряний провісник уже зробив свій вибір. Якась чорна тканинна сумка, схожа на аптечку промайнула перед її очима в руках демона.

― Що це? ― зиркнула дівчина на нього.

Демон якраз ховав «аптечку» у мішечок, що висів у нього на поясі. Очі Бек так і полізли на лоба, адже мішечок, куди Мін Чжень пхав «аптечку», був вдвічі менший за неї!

― Що… як… як ти це зробив?!

― Я й сам здивувався, що мішечок не зник, ― знизав плечима Багряний провісник. ― Це магічний предмет. Минулого разу магія Аїда забрала його у мене.

Бек замислилась.

― А що казати про кинджал Вічності. Він просто пропав! Хм, можливо, із мішечком буде так, як і з батогом. З часом магія просто зсякне і…

― Може.

― То що ти взяв? ― Бек ледве змогла промовити це, не цокаючи зубами від дикого холоду.

― Ампули із дексаметазоном та шприци.

Ребекка насупилась.

― То ти що, тямиш за…

Неочікувано Багряний провісник почав знімати із себе верхню одежу, що являла собою досить товсту накидку зі шкіри та ще з якоїсь цупкої тканини.

― Що ти робиш? ― здивувалась Ребекка. ― Тобі що, гаряче? Ха-ха, та ти просто…

Та в ту ж мить демон кинув накидку на плечі дівчини, викликавши у неї кількасекундний ступор.

― А… як же ти?

Багряний провісник підняв вгору руку із батогом Одного шансу, котрий світився злегка помітним жовтим свіченням.

― В ньому поки достатньо енергії, аби не дати мені сконати від холоду.

І вони рушили вперед. Замерзле озеро здавалось безкрайнім. Та вибору не було. Тож вони обрали один із напрямків і стали дотримуватись його, поволі пересуваючись по снігу, який, на щастя, не навалив надто високо, що не сильно утруднювало ходу. Накидка Мін Чженя і справді покращила ситуацію. До того ж тепер, коли вони рухалися і то досить інтенсивно, Бек уже практично не відчувала холоду. Мерзли тільки руки. І то так сильно, що в певний момент дівчина просто ввімкнула газову горілку і йшла так, періодично направляючи полум’я то на одну, то на іншу долоню.

Йшли вони вже досить довго, до того ж, у цілковитій мовчанці, а краю озера видно не було. Вирішивши дарма не витрачати газ, Ребекка вимкнула горілку і заховала руки в шари свого одягу настільки, наскільки це взагалі було можливо.

Час у мовчанці тягнувся надто довго, а однаковий горизонт починав зводити з розуму, тож Бек вирішила першою почати розмову:

― Я думала, ми потрапимо у відкрите море, і нам доведеться весь час плисти. Зрештою, це було б краще, адже я досить добре плаваю і…

― Ну, ― зронив Мін Чжень. ― Фактично, ми і є в оточенні води. Просто в іншому агрегатному стані.

Бек засміялась.

― О, то ти і такі терміни знаєш.

Багряний провісник обурився:

― Мені 900 років, але це не означає, що я 900 років валяв дурака, ― промовив він, поглянувши на Ребекку із своєю фірмовою загадковою і неймовірно харизматичною усмішкою.

Вловивши хвилю, Бек запитала іронічним голосом:

― А що ти робив?

― Ну-у, різне.

― Мабуть, сидів собі на троні і мучив демонів. Принесіть мені то, подайте то… о, я знаю, кого ти найбільше діставав. Лі Дун і Лі Тун, напевно, так ненавидять один одного тільки тому, що не можуть ненавидіти тебе, бо за це ти знесеш їм голови з плечей, ха-ха-ха-ха-ха. Ох, на їхньому місці я б вже давно…

― Що? ― з цікавою усмішкою запитав Мін Чжень. ― Що ти зробила б? Кинула мене?

Бек засміялась, дивлячись собі під ноги. Схоже, вони були на середині озера, адже снігу тут практично не було, а йшли вони по практично голому льоді. І здалось Бек, що вона на мить побачила щось у воді під ними… наче щось прошмигнуло дуже швидко…

Та, вирішивши, що їй здалось, дівчина поспішила відповісти:

― Ой, та ясно що кинула б. Уявити тільки! 900 років служити одному демону, та ще й такому самозакоханому, як ти! Це ж можна просто здуріти!

― Вони не можуть цього зробити, ― багатозначним тоном відповів Багряний провісник. ― Вони самі поклялися вічно мені служити. Хм… а ти… ти, схоже, зовсім не знаєш цієї історії, чи не так?

Розмова неочікувано зайшла в надто небезпечно русло! Бек уже не знала, як і відкрутитися, як раптом…