Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Рікі дістав його з-за пояса і віддав мені.

— Поверну його Генрі, — сказала Альфреду, він тільки кивнув. — І, напевно, варто залишити частину речей тут, раптом хто ще опиниться тут.

Альфред дістав військовий кинджал і поклав на стіл.

— Натомість того, що ти забираєш.

— Тоді спальники, і мотузку теж тут залишимо, — запропонував Ангель.

— І мій старий рюкзак, тільки яйця дістаньте з нього, сподіваюся, вони цілі.

Яйця виявилися цілі, хоча на скільки я пам'ятаю, шкаралупа в них міцна. Бо мені доводилося бити яйця об скелю, щоб поїсти

— А є папір або на чому писати?

Мені видали плівку і маркер, я усміхнулася.

— Так таке не порветься. Залишу невелику інструкцію з виживання, раптом комусь допоможе.

Сіла за стіл і стала швидко писати однією з найпоширеніших мов у галактиці. Правила були прості: "Закривайте двері на ніч від урсів, остерігайтеся диких собак удень. Урси реагують на страх і чують його. Собаки вас просто бачать і нападають."

— Якось безрадісно, — сказала Таня, читаючи, що я пишу.

— Просто констатація фактів. І що тут радісного може бути. Можу дописати щось на кшталт постарайтеся не збожеволіти від нудьги.

— Або від страху, — сказала Марго.

Ми втрьох розсміялися. Хлопці дивилися на нас здивовано. Потім запропонували написати, чим на планеті можна харчуватися. Я ще коротко написала про яйця і що їх краще варити. Вказавши де можна набрати води і дописавши в дужках що у водоймі краще не плавати, там теж небезпечно.

— А ми не знали і трохи плавали з Ангелем, — сказав Рікі.

— Ну значить вам просто пощастило. А я бачила що, там водиться якась велика живність. І якось не ризикнула перевіряти її травоїдність. Можу ще дописати, що на урс краще полювати на світанку.

— Допиши, — сказав усмішкою Альфред, — і додай, що це смертельно небезпечно.

Я все ж дописала про полювання на урс, і додала, що вони дуже небезпечні та швидко рухаються.

— Нам пора, — сказав Альфред.

— Угу, я якраз усе.

Залишила записку на столі, придавивши її з чотирьох боків кружками. Ми обережно вийшли на вулицю. Я засмучено зітхнула і сказала:

— Сонце майже сіло.

— Тоді ворушимося, — сказав Рікі.

Варто було нам відійти на кілька метрів від притулку, як я побачила, як з нір вже вилізли урс.

— Хутко до сховища, — сказала я різко. — Марку, сподіваюся, ви на кораблі.

— Так. Ми тільки бандитів перетягнули з корабля.

— Тоді вам краще злетіти. А то забредуть до вас непрохані гості. Хлопці чого встали в притулок, чи хочете їх кормом стати.

Дівчата показали мені на урсу біля сховища. Альфред дістав лазер і показав на урс, які заходять з іншого боку.

— Ніж, куди ми поклали? — запитала я спокійно.

Рікі швидко дістав його і передав його мені, а потім дістав із сумки мій лазер і повернув потужність. Я взявши ніж швидко пішла до урси біля сховища. Хтось із дівчат злякано пискнув, сподіваюся, непритомніти хоч ні хто не став. Урса йшла в їхній бік і після писку побігла. Я зробила різкий удар і завдала їй глибокої рани на боці. Урса завила і побігла геть від мене і хлопців.

— Хутко в притулок, — сказала я.

Вони побігли в нього. А я озирнулася і побачила як Альфред із Рікі стріляють по урсах. Побігла до них.

— Хутко до сховища, — крикнула я їм.

Альфред сперечатися не став, схопив Рікі за лікоть і потягнув всередину. Я поранила ще кількох урсів і зрозуміла, що урси знову обходять мене стороною.

— Що згадали мене?! — усміхнулася я.

Озирнулася на всі боки й обережно пішла до дверей сховища. Альфред стояв у дверях.

— Двері зачини, — сказала я трохи різко.

— А ти? — здивовано сказав коханий — Заходь швидше.

— Я поки що тут залишуся, мені потрібно трохи пари випустити. Щось вони мене так дратують...

Альфред вийшов зі сховища, схопив за талію і затягнув у сховище, хлопці швидко зачинили двері.

— От дати б тобі ременя по дупі, — сердито сказав він мені, — біситися будеш потім на кораблі й лупити боксерську грушу. А тут ще й собак повно на вулиці.

Я здивовано подивилася на сердитого Альфреда, а він підвів мене до вікна і показав зграю, що зараз нападала на урс, яких я поранила.

— Вибач, — сказала я винувато. — Але так я б могла нам на вечерю чогось принести.

— Потерпимо, — миттю відгукнувся Ангель, подивилася на нього і дівчат, вони теж згідно закивали. Бандити в кутку тільки щось промичали, мабуть голодні.

— Вранці нас заберуть. І щойно світатиме, ми полетимо.

— Гаразд. Зараз хоча б поспимо нормально.