Читати книгу - "Сповідь крізь епохи, Кала Тор"

У відповідь Гаррі владно підняв дзьоб і видав:

— Чаю!

— О ні, схоже, цей джентльмен уже має власні пріоритети, — зі сміхом зауважив Алекс. — Краще покваптеся, поки він не почав вимагати ще й печива.

За розмовами, сміхом і розкутою атмосферою я навіть забула про всі турботи. Але перед чаюванням Алекс перепросив і, вибачаючись відкланявся, зіславшись на важливу зустріч, яка, здавалося, не терпіла зволікань.
Коли ж нам подали чай, я відчула, як мій настрій трохи змінився. Тепло порцелянової чашки заспокоювало, а аромат бергамоту змішувався з ледь вловимими нотками ванілі та меду. Час, здавалося, сповільнив хід, і веселощі, що ще хвилину тому тремтіли на кінчиках пальців, поступово розчинялися в парі над чаєм.

Ми пили чай неквапливо, насолоджуючись кожним ковтком, обговорюючи дрібниці — погоду, останні новини з міста, несподівані витівки Гаррі, який тепер сидів на спинці найближчого крісла, уважно прислухаючись до нашої розмови. Сер Генрі, здається, був у своїй стихії. Його голос звучав м’яко, трохи грайливо, і кожна його репліка, навіть найзвичайніша, була приправлена легкою іронією.

Я слухала його, легенько проводячи пальцем по краю чашки, і раптом відчула, що цей момент — ідеальний. Саме зараз я можу запитати те, що так давно не давало мені спокою.

Я зробила глибокий вдих, збираючись із думками, і дозволила собі вимовити те, що ховалося на кінчику язика вже надто довго…
— Сере Генрі, мені неймовірно цікаво, як вам усе ж вдалося вирватися з тенет королеви? — я хитро примружила очі, намагаючись зчитати відповідь ще до того, як він озвучить її вголос.