Читати книгу - "Шантарам"

Поспішивши на шум, ми побачили натовп, де чубилися два хлопці з бригади Прабакера, Фарух і Раґурам. Коли підійшов Казим Алі, стало тихо.

— У чому справа? — запитав він незвичайним для нього суворим тоном.

— Він образив пророка Магомета! — закричав Фарух.

— А він образив Раму! — крикнув Раґурам.

Натовп знову загомонів. Казим Алі підняв руки, закликаючи всіх до мовчання.

— Фаруху, Раґураме,— сказав він,— ви ж друзі. Ви знаєте, що кулаки не вирішать вашу суперечку і що немає гірше, ніж бійка поміж друзями і добрими сусідами.

— Але я ж повинен був заступитися за нашого пророка! — не міг заспокоїтися Фарух; проте гнівний погляд Казима Алі змусив його замовкнути і похнюпитися.

— Я теж не можу спокійно слухати, коли ображають Раму! — кричав у відповідь Раґурам.

— Цьому не може бути виправдань! — загримів Казим Алі.— Ніякі суперечки поміж нами не повинні вирішуватися бійкою! Ми бідні люди. У нас достатньо ворогів за межами нашого селища. Якщо ми не триматимемося разом, то загинемо. Ви, два молоді йолопи, завдали образи всім нашим людям незалежно від їхньої віри, і в першу чергу ви принизили мене!

Навколо зібралася вже добра сотня людей. Всі загомоніли. Люди, Що стояли в перших рядах, передавали його слова тим, хто не чув їх. Фарух і Раґурам похнюпилися. Слова Казима Алі про те, що вони принизили не стільки самих себе, скільки його, справили на них велике враження.

— Ви обидва повинні бути покарані за це,— мовив Казим м’якшим тоном, коли натовп заспокоївся.— Сьогодні увечері я пораджуся з вашими батьками, а доти ви працюватимете на прибиранні території коло туалету.— Він зняв з шиї довгий зелений шарф і підняв його вгору.— А тепер я зв’яжу вас цим шарфом — будете знати, що ви друзі і брати, а сморід нагадуватиме вам про образу, якої ви завдали один одному.

Ставши навколішки, він зв’язав праву гомілку Фаруха і ліву Раґурама. Натовп розступився, і хлопці спробували рушити з місця, але у них нічого не виходило, аж вони зрозуміли, що їм треба обійняти один одного. Отак, шкандибаючи на трьох ногах, вони й подалися до вбиральні. А Казим Алі дивився на них і всміхався.

Неодноразово я бачив його усмішку тієї пори. Казим заходив до мене двічі-тричі на тиждень, щоб перевірити, як іде лікування. Іноді він приводив з собою хлопчика, покусаного щурами, чи парубка, що покалічився на будівельному майданчику біля нетрищ. Згодом я второпав, що він приводить до мене тих, хто з тієї або іншої причини не хоче прийти самостійно — чи соромиться, чи не довіряє чужинцеві й воліє краще лікуватися традиційними народними засобами.

З тими народними ліками все було не так просто. Декотрі ґрунтувалися на марновірстві й суперечили елементарному здоровому глузду. Особливо безглуздим здавався мені звичай накладати на верхню частину руки джгут із різних трав — так лікували сифіліс,— а ревматизм намагалися лікувати, прикладаючи гарячі головешки до ліктів чи колін.

В Казима Алі було струнке м’язисте тіло, а шкіра смаглява, горіхового відтінку. Густе посріблене сивиною волосся він стриг коротко і носив трохи світлішу еспаньйолку. Одягнений він був найчастіше в бавовняну сорочку і білі штани західного фасону. Цей простий і недорогий одяг завжди був ретельно випраний і випрасуваний, міняв він його не рідше, ніж двічі на день. Якби це була інша людина, що не мала такого авторитету, його вважали б за жевжика якогось, але Казим Алі не викликав у людей нічого, окрім любові і захоплення. Той бездоганно чистий білий одяг сприймався як символ його духовної і етичної чистоти і цілісності, і в світі безперестанної боротьби за виживання це було для людей моральною підтримкою, в якій вони мали потребу не менше, ніж у чистій воді з джерела.

Казимові було п’ятдесят п’ять років, та він рухався легко і спритно. Я неодноразово бачив, як він несе на плечах важкі відра з водою і при цьому не відстає від сина. У хаті він сідав на очеретяну верету, не спираючись на руки,— просто схрещував ноги і опускався, згинаючи коліна. Він був високий, гарний, і джерелом його краси була його здорова, енергійна натура і природна грація,— усе це допомагало йому керувати людьми і вести їх за собою.

Він часто нагадував мені Хадербгая. Згодом я дізнався, що вони не тільки були знайомі, а й дружили. При цьому вони істотно відрізнялися один від одного — перш за все тим, як вони завойовували авторитет і як його використовували. Влада Казима ґрунтувалася на любові підлеглих, а Хадербгай домагався її і утримував силою своєї волі і зброї. Зрозуміло, Казим Алі не міг змагатися з ватажком мафії.

Авторитет Казима щодня зазнавав нелегких випробувань і з успіхом витримував їх. Казим вирішував суперечки, не дозволяючи їм перерости в серйозні конфлікти, залагоджував розбіжності, і багато хто кроку не міг ступити без його поради — ні влаштуватися на роботу, ні одружитися.

У Казима було три дружини. Перша з них, Фатіма, була молодша від нього на два роки, друга, Шайла,— на десять років, а третій, Наджимі, було двадцять вісім років. Вперше він одружився з любові, а вдруге і втретє — для того, щоб підтримати вдів, які навряд чи могли б знайти нового чоловіка. Від цих трьох дружин у нього народилося десятеро дітей — чотири хлопчики і шість дівчаток. Щоб забезпечити дружинам фінансову незалежність, він купив їм чотири швейні машини. Фатіма встановила машини під полотняним тентом біля їхньої хатини і найняла чотирьох кравців.

Прибутків цього скромного підприємства не тільки вистачало на оплату праці кравців, але залишалися ще й невеликі грошенята, які ділили порівну всі три дружини. З часом кравці поселилися в хатинах по сусідству з Казимом Алі й жили всі разом як одна велика сім’я — дружно і весело, без сварок і непорозумінь. Діти гралися разом і допомагали у господі. Кілька разів на тиждень Казим відмикав свою велику вітальню, де відбувався селищний меджліс — загальні збори, на яких всі жителі могли висловлювати свої скарги і вносити пропозиції.

Звісно, не всі проблеми вчасно доходили до Казима Алі, тож деколи йому доводилося брати на себе функції поліційних і судових установ. Якось я пив у нього чай, аж прибіг Джітендра зі звісткою, що один з місцевих жителів так б’є дружину, що вона, мабуть, загине.