Читати книгу - "Маятник Фуко"

«Таке траплялось навіть із білявими ахейцями», потішав її Альє. «Така вже людська природа…»

Ампаро попросила, щоб її відвели до туалету. Обряд завершувався. Посередині зали німкеня на самоті продовжувала свій танок, прослідкувавши заздрісним поглядом за всім, що сталося з Ампаро. Однак рухалася вона вже хоч і затято, але з неохотою.

Ампаро повернулася хвилин через десять, коли ми вже прощалися з pai-de-santo, який тішився з блискучого успіху нашого першого контакту зі світом померлих.

Альє вів машину мовчки, була вже пізня ніч. Коли він зупинився під нашим будинком і хотів було попрощатися з нами, Ампаро сказала, що вона воліла б піднятися сходами сама. «Чому б тобі трохи не прогулятися», сказала вона мені, «повертайся, коли я вже засну. Я візьму пігулку на сон. Пробачте мені. Я ж казала, я, мабуть, з’їла щось недобре. І всі ці дівчата теж з’їли і випили щось недобре. Ненавиджу свою країну. Добраніч».

Альє зрозумів моє незручне становище і запропонував піти посидіти до одного бару в Копакабані[107], що був відчинений усю ніч.

Я мовчав. Альє почекав, коли я пригублю свою батіду, тоді перервав прикру мовчанку.

«Раса, чи культура, якщо хочете, становлять частину нашого несвідомого. А інша частина несвідомого замешкана архетипами, однаковими для всіх людей і всіх століть. Цього вечора клімат, середовище якоюсь мірою послабило чуйність нас усіх, ви відчули це на собі. Ампаро виявила, що орішас, яких вона нібито знищила у своєму серці, все ще живуть у її животі. Не думайте, що я вважаю це позитивним фактом. Ви чули, що я з повагою відгукуюсь про надприродні енергії, які вібрують навколо нас у цій країні. Але не думайте, що я з особливою симпатією ставлюся до практик одержимості духами. Бути втаємниченим і бути містиком — не одне і те ж. Утаємниченість, інтуїтивне розуміння таїн, яких розум не може пояснити, це бездонний процес, повільне перетворення духу й тіла, яке може привести до набуття вищих здібностей, і навіть до здобуття безсмертя, але це річ дуже інтимна, таємна. Вона не проявляється назовні, вона соромиться чужого погляду, їй властива насамперед прозорість і відірваність. Тому володарі світу — це втаємничені, але вони не захоплюються містикою. Для них містик — то раб, місце об’явлення божественного, через нього можна прогледіти симптоми таємниці. Втаємничений заохочує містика, використовує його так, як ви використовуєте телефон, щоб установлювати контакти на віддалі, як хімік використовує лакмусовий папірець, щоб дізнатися про дію певної речовини. Містик приносить користь, бо він на виду, він виставляє себе напоказ. А втаємничені знаються лише між собою. Втаємничений контролює сили, яким містик лише підкоряється. У цьому розумінні між одержимістю cavalos та екстазою святої Терези Авільської або святого Йоана від Хреста різниці немає. Містика — це деградована форма контакту з божественним. Утаємниченість є плодом довгої аскези розуму і серця. Містика — явище демократичне, якщо не демагогічне, а втаємниченість — аристократичне».

«Явище розумове, а не тілесне?»

«У певному сенсі так. Ваша Ампаро прискіпливо наглядала за своїм розумом і не слідкувала за своїм тілом. Недовірки слабші, ніж ми».

Було дуже пізно. Альє повідомив мене, що виїжджає з Бразилії і залишив мені свою міланську адресу.

Коли я повернувся додому, Ампаро вже спала. Я мовчки простягнувся біля неї у темряві й цілу ніч не склепив ока. Мені здавалося, що поруч зі мною лежить якась зовсім невідома істота.

Наступного ранку Ампаро сухо сказала мені, що їде до Петрополісу відвідати подругу. Ми ніяково розпрощалися.

Вона поїхала, перекинувши через плече парусинову торбу і тримаючи під пахвою підручник з політекономії.

Впродовж двох місяців від неї не було чутно нічого, а я її не шукав. Відтак вона написала мені короткого, дуже ухильного листа, кажучи, що їй потрібен час подумати. Я їй не відповів.

Я не відчував пристрасти, ревнощів, туги. Я почував себе порожнім, чистим, ясним, наче начищений до блиску алюмінієвий чайник.

У Бразилії я пробув ще рік, але відчував, що ось-ось поїду звідси. З Альє я більше не зустрічався, не бачив також друзів Ампаро. Довгі години я марнував на пляжі, під сонцем.

Крім того, я запускав літавців, у Бразилії вони прегарні.

5 ҐВУРÁ

34

Beydelus, Demeymes, Adulex, Metucgayn, Atine, Ffex, Uquizuz, Gadix, Sol, Veni cito cum tuis spiritibus.

(Picatrix, Ms. Sloane 1305, 152, verso)

Розбиття Посудин. Діоталлеві, бувало, часто розповідав нам про пізній кабалізм Їцхака Лурії, де зникала впорядкована структура сфірот. Світотворення, говорив він, це процес божественного вдихання і видихання, як при задишці або при дії ковальського міху.

«Велика Божа Дихавиця», прокоментував Бельбо.

«Спробуй-но створити з нічого. Таке робиться лише один-єдиний раз у житті. Бог, щоб видути світ, як видувають скляну пляшку, мав би втягнутися сам у себе, аби набрати духу, і тоді випустити довгий світлистий свист із десяти сфірот».

«Свист чи світло?»

«Бог дмухає — і настає світло».

«Мультимедіа».

«Але треба, щоб світла сфірот були зібрані у ємності, здатній витримати їхнє сяйво. Посудини, яким було призначено прийняти Кéтер, Хохмý та Бінý, витримали їхній вогонь, тоді як у нижчих сфірот, від Хéсед до Єсóд, світло й дихання були випромінені єдиним спалахом надто енергійно, і посудини розкололися. Фрагменти світла розсіялися всесвітом, і з них зродилася груба матерія».

Розбиття посудин — це серйозна катастрофа, стурбовано говорив Діоталлеві, нема нічого менш життєздатного, ніж світ-викидень. Космос мусив мати якийсь дефект із самих початків, але й наймудрішим рабинам ніяк не вдалося це пояснити. Можливо, в ту хвилину, коли Бог робив видих і «спорожнів», у первинній ємності залишилося кілька крапель олії, матеріальний залишок, решіму, і Бог вилився разом з тим залишком. А може, десь похмуро причаїлись мушлі, кліппóт, руйнівні начала.

«Слизький народ, ці кліппот», докинув Бельбо, «агенти диявольського доктора Фу Манчу… А тоді що?»

А тоді, терпляче пояснював Діоталлеві, у світлі Суворого Суду, Ґвури, яку називають також Пáхад, або Страх, сфіри, де, за Їцхаком Сліпим, виявляється Зло, мушлі набирають реального існування.

«Вони між нами», говорив Бельбо.

«Поглянь навколо», говорив Діоталлеві.

«Але чи можна звідти вибратись?»

«Можна радше повернутися назад», говорив Діоталлеві. «Все еманує з Бога у скороченні цімцýму. Наше завдання — реалізувати тіккýн, повернення, відновлення Адама Кадмона. Тоді ми все відбудуємо у зрівноваженій структурі парцуфім, ликів, тобто форм, які