Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

— Ну й живи в ньому скільки хочеш, — сказав я. — Ніхто звідси не вийде, і ніхто сюди не зайде. Тут, крім тебе й мене, нікого нема.

— То що, залишитися в ньому?

— Так, залишайся.

Юмійосі відхилила голову вбік і глянула мені у вічі.

— Слухайте… А що, як я й сьогодні у вас переночую?

— Я не проти — ночуй скільки хочеш. А чи не надто небезпечно це для тебе? Бо як застануть тебе в мене, то виженуть із роботи. Може, було б краще, якби ми переспали в тебе на квартирі або в якомусь іншому готелі? Було б набагато спокійніше.

Вона захитала головою.

— Ні, тут краще. Я це місце люблю. Воно не лише ваше, але й моє. Я хочу, щоб ви обіймали мене саме тут. Звісно, якщо вам зручно…

— Мені всюди зручно. Я готовий робити все, що тобі подобається…

— Ну, тоді сьогодні ввечері. Тут же.

Вона прочинила двері й, зиркнувши в коридор, прослизнула у щілину і зникла.

* * *

Поголившись і прийнявши душ, я вийшов у місто й прогулявся ранковими вулицями. Потім забрів у кондитерську «Данкін Донатс», з’їв пампушок і випив дві чашки кави.

Місто кишіло людьми, які квапилися на роботу. Спостерігаючи таку картину, я раптом подумав, що знову треба братися до роботи. Так само, як Юкі почала вчитися. Стати реалістом. «Може, підшукати собі роботу тут, у Саппоро? Було б непогано, — подумав я. — І жити разом із Юмійосі. Вона ходила б на службу в готель, а я займався б своїм… Чим? Байдуже чим. Якась робота таки знайдеться. Та якщо й не знайдеться — ще кілька місяців протримаюся».

«Було б непогано і щось написати», — подумав я. Адже я не сказав би, що не люблю писати текстів. І тепер, після трьох років безперервного розгрібання кучугур, мені захотілося написати щось для себе.

Так, саме цього мені хочеться.

Просто тексту. Ні віршів, ні роману, ні автобіографії, ні листів, а просто тексту. Просто тексту без замовлення й крайнього терміну.

Було б непогано.

Після того я ще раз згадав про Юмійосі. Я пам’ятав усі закутки її тіла. Перевіряв їх і ставив на них свою печатку. У щасливому настрої я прогулявся по літньому місту, смачно пообідав і випив пива. А потім повернувся в готель і, вмостившись у фойє за декоративним деревцем, позирав, як Юмійосі працює за конторкою реєстрації.

44

Юмійосі прийшла о пів на сьому вечора. У тому самому жакеті, але у блузці іншого крою. Цього разу принесла з собою пластиковий пакет із переміною білизни, речами туалету й косметикою.

— Тебе коли-небудь застукають! — сказав я.

— Не бійтесь. Я спритна, — вона всміхнулась і, знявши жакет, повісила його на спинку стільця. Ми лягли на дивані й обнялися.

— Знаєте, я сьогодні цілісінький день тільки те й робила, що думала про вас, — сказала вона. — І ось до чого я додумалася. Що було б чудово, якби я щодня працювала в готелі, ввечері прокрадалася до вас у номер, ми спали б у обіймах одне одного, а вранці я знову йшла б на роботу.

— Хотіла б жити поблизу роботи? — спитав я, засміявшись. — На жаль, я не настільки багатий, аби перебувати в цьому готелі скільки мені заманеться. А крім того, така твоя щоденна практика, як не крути, привела б до того, що тебе вистежили б.

Юмійосі кілька разів невдоволено ляснула пальцями на колінах.

— У цьому світі не все йде так, як хочеться.

— І не кажи, — погодився я.

— Але ще кілька днів ви тут залишитеся?

— Ага. Думаю залишитися.

— Добре, що хоч кілька днів. Поживемо вдвох у цьому готелі.

Вона роздяглася. Знову все старанно поскладала — за звичкою. Зняла годинник, окуляри й поклала їх на стіл. Після того ми десь із годину віддавалися любощам. І, звісно, страшенно втомилися. Дуже приємною втомою.

— Чудово, — сказала вона. І знову заснула в моїх обіймах. Потім я встав, прийняв душ, добув із холодильника пиво, випив його наодинці й, сівши на стілець, дивився на обличчя сплячої Юмійосі, що наче світилася радістю.

Перед восьмою вона прокинулась і сказала, що голодна. Я переглянув готельне меню й замовив макаронну запіканку і сандвічі. Юмійосі прибрала одяг і туфлі у стінну шафу, а коли у двері постукали, мигцем заховалась у ванну кімнату. Бой поставив замовлені страви на стіл, і я покликав Юмійосі назад.

Запіканку і сандвічі ми запивали пивом. Потім заговорили про майбутнє життя. Я сказав, що переберуся з Токіо до Саппоро.

— Усе одно мені нічого робити в Токіо. Тож нема сенсу там залишатися, — сказав я. — Сьогодні про це цілий день думав. Вирішив тут осісти й пошукати підходящу роботу. Бо тоді я зможу з тобою зустрічатися.

— Отже, залишитеся? — спитала вона.

— Так, залишуся, — відповів я. Тим паче, що, як подумав, перевозити багато речей не доведеться. Платівки, книжки, кухонне начиння, от і все. Завантажу в «Субару» — і на поромі переберуся на Хоккайдо. Великі речі можна продати або просто викинути, а тут заново придбати. Ліжко та холодильник давно пора обновити. Загалом, я надто довго зберігаю те, що одного разу купив. — Я винайму в Саппоро квартиру й почну нове життя. Ти зможеш приходити й ночувати в мене коли захочеш. Трохи так поживемо. Гадаю, що в нас добре вийде. Я повернуся в реальність, ти заспокоїшся. І ми залишимося разом.

Юмійосі всміхнулась і поцілувала мене.

— Чудово… — сказала вона.

— Я не знаю, що буде далі, — додав я. — Але в мене таке передчуття, що все складеться добре.

— Ніхто не знає, що буде далі, — сказала вона. — Та зараз — чудово. Пречудово…

Я ще раз подзвонив обслузі й замовив відерце льоду. Коли його приносили, Юмійосі знову сховалась у ванну кімнату. Я добув із холодильника пляшку горілки, пакет томатного соку, куплені ще вдень, і приготував дві порції «Кривавої Мері». Щоправда, без лимона і соусу «Lea and Perrins». Ми випили за наше здоров’я. Для повного щастя не вистачало тихої музики, і з радіотрансляційної мережі я вибрав канал популярної музики. Оркестр Мантовані з особливою помпезністю грав «Some Enchanted Evening». «Ну, що тут скажеш?» — подумав я, ледве стримуючи свою іронію.

— Який ви догадливий! — у захваті сказала Юмійосі. — Правду кажучи, я щойно подумала: «От було б добре випити „Кривавої Мері“!» Як ви здогадалися?

— Прислухайся — і почуєш, що треба. Придивися — і побачиш, що треба.

— Прямо як гасло… — сказала вона.

— Зовсім не гасло. А висловлена життєва позиція, — відповів