Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва.

597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні,

598] Потом умиті, - людського він віз вожая Махаона.

599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, -

600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився

601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.

602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався

603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету

604] Вийшов, немовби Арей, - то був його лиха початок.

605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

606] «Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?»

607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

608] «О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!

609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї

610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна.

611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся

612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить.

613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,

614] Сином Асклепія, - мужа в обличчя не встиг я побачить,

615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали».

616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга

617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.

618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом

619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну,

620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней

621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру

622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету

623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних,

624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, -

625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом,

626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку,

627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив.

628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний,

629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому -

630] В мідному блюді закуску до того напою - цибулі,

631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить.

632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому,

633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири

634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок,

635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому.

636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би,

637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор.

638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши

639] В келих вина, натерла козиного сиру на»мідній

640] Терці і білого борошна ячного ще домішала.

641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила.

642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили,

643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно.

644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий.

645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного,

646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати.

647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:

648] «Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий!

649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись,

650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю,

651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона.

652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла.

653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він

654] Муж цей страшний - звинуватити легко й безвинного може».

655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

656] «Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських,

657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме

658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі

659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.

660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній,

661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним - Агамемнон,

662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий.

663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища -

664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний

665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв.

666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв

667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали,

668] їх же самих перебито було до останку? У .мене

669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому.

670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути

671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча

672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха,

673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді.

674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши,

675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий;

676] Тільки упав він - і всі відразу розбіглись селяни.

677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали -

678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих,

679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних.

680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили -

681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата.

682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали,

683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився,

684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я.

685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати

686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді.

687] От позбирались вожді пілоського люду і стали

688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні

689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли.

690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня

691] В роки минулі - кращі тоді з нас загинули люди.

692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний,

693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші.

694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї,

695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

696] Череду гарних корів і велику отару овечу

697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами.

698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді:

699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом

700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний

701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич,

702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней.

703] Тим-то словами його