Читати книгу - "Мертві душі"

попав, як годиться, в острог, але все ж діло своє зробив і скаламутив зовсім купців. Довго ще під час навіть найприбутковіших угод, купці, виряджаючись до трактиру запивати їх чаєм, гомоніли про антихриста. Багато хто з чиновників і благородного дворянства теж мимоволі задумувались над цим і заражені містицизмом, що був тоді, як відомо, у великій моді, бачили в кожній літері, з яких було складене слово Наполеон, якесь особливе значення; багато хто навіть відкрив у ньому апокаліптичні цифри95. Отже, нічого немає дивного, що чиновники мимоволі задумались на цьому пункті: проте скоро й похопились, помітивши, що уява їх вже занадто прудка і що все це не те. Думали, думали, говорили, говорили і нарешті вирішили, що не погано б ще розпитати гарненько Ноздрьова. Тому що він перший виніс історію про мертві душі і був, як то кажуть, у якихось тісних стосунках з Чичиковим, отже, без сумніву, знає дещо з обставин його життя, то ще спробувати, що скаже Ноздрьов.

Чудні люди, ці пани чиновники, а за ними й усі інші звання: адже дуже добре знали, що Ноздрьов брехун, що йому не можна вірити в жодному слові, ні в найменшій дрібниці, а тимчасом удалися саме до нього. Ану спробуй, порозумійся з людиною! не вірить у Бога, а вірить, що коли засвербить перенісся, то неодмінно помре; пропустить мимо утвір поета, ясний, як день, увесь перейнятий співзвуччям і високою мудрістю простоти, а накинеться саме на те, де якийсь молодець наплутає, наплете, поламає, виверне природу, і йому воно сподобається, і він почне кричати: ось воно, ось справжнє знання таємниць серця! все життя ні за що має лікарів, а кінчиться тим, що звернеться нарешті до баби, яка лікує зашіптуванням і запльовуванням, або ще краще вигадає сам якийсь декохт з не знати якої погані, яка Бог знає чому уявиться йому саме засобом проти його хвороби. Звісно, можна почасти вибачити панів чиновників справді скрутним їх становищем. Потопаючий, кажуть, хапається й за маленьку тріску, і в нього немає в цей час розсудку подумати, що на трісці може хіба що проїхатись верхи муха, а в ньому ваги мало не чотири пуди, якщо навіть не цілих п'ять; але не спадає йому в той час ця думка в голову, і він хапається за тріску. Так і панове наші вхопились нарешті і за Ноздрьова. Поліцеймейстер в ту ж хвилину написав до нього записочку завітати увечері, і квартальний у ботфортах, з привабливим рум'янцем на щоках, побіг у ту ж хвилину, придержуючи шпагу, вистрибом на квартиру Ноздрьова. Ноздрьов був заклопотаний важливою справою; цілих чотири дні вже не виходив він з кімнати, не впускав нікого і одержував обід у віконце, — словом, навіть схуд і позеленів. Справа вимагала великої уважності: вона полягала в добиранні з кількох десятків дюжин карт однієї талії, але найбільш меткої, на яку можна було б покластися, як на найвірнішого друга. Роботи залишалося ще принаймні на два тижні; протягом усього цього часу Порфирій повинен був чистити меделянському щеняті пуп особливою щіткою і мити його тричі на день у милі. Ноздрьов був дуже розгніваний за те, що потривожили його самотність; передусім він послав квартального к чорту, та коли прочитав у записці городничого, що може трапитися пожива, тому що на вечірку чекають якогось новака, злагіднів у ту ж хвилину, замкнув кімнату нашвидкуруч ключем, одягся як попало і подався до них. Зізнання, свідчення і припущення Ноздрьова становили таку різку протилежність міркуванням панів чиновників, що й останні їхні здогади були збиті з пантелику. Це була дійсно людина, для якої не існувало сумнівів зовсім; і скільки в них помітно було хиткості й боязкості в припущеннях, стільки в нього твердості і впевненості. Він відповів на всі пункти, навіть не запнувшись, зая'вив, що Чичиков накупив мертвих душ на кілька тисяч, і що він сам продав йому, тому що не бачить причини, чому не продати; на запитання, чи не шпіон він і чи не намагається щось розвідати, Ноздрьов відповів, що шпіон, що ще в школі, де він разом з ним учився, його називали фіскалом, і що за це товариші, в тому числі й він трохи його потовкли, так що треба було потім приставити до самих тільки висків 240 п'явок, тобто він хотів було сказати 40, але 200 сказалось якось само собою. На запитання, чи не вироблювач від фальшивих паперів, він відповів, що вироблювач, і при цій нагоді розповів анекдот про незвичайну спритність Чичикова, як, дізнавшись, що в його домі було на два мільйони фальшивих асигнацій, опечатали дім його й поставили варту, на кожні двері по два солдати, і як Чичиков перемінив їх усі за одну ніч, так що на другий день, коли зняли печаті, побачили, що всі були асигнації справжні. На запитання, чи дійсно Чичиков мав намір викрасти губернаторську дочку, і чи правда, що він сам узявся допомагати й брати участь у цій справі, Ноздрьов відповів, що допомагав і що коли б не він, то не вийшло б нічого, тут він і схаменувся був, бачачи, що збрехав зовсім даремне і міг таким чином накликати на себе біду, але язика ніяк уже не міг стримати. Зрештою, і важко було, бо t виявились самі собою такі цікаві подробиці, від яких ніяк не можна було відмовитись: навіть названо було на ім'я село, де містилася та парафіяльна церква, в якій вирішено було вінчатись, а саме село Трухмачівка, піп — отець Сидір, за вінчання — 75 карбованців, та й то не згодився б, якби він не налякав його, пообіцявши донести на нього, що перевінчав лабазника Михайла з кумою, що він відступив навіть свою коляску й заготував на всіх станціях коней для переміни. Подробиці дійшли до того, що вже починав називати на ім'я ямщиків. Спробували були заїкнутися про Наполеона, та самі були не раді, що спробували, бо Ноздрьов почав плести таку нісенітницю, яка не тільки не мала ніякої подоби правди, але навіть просто ні до чого не мала подоби, так що чиновники, зітхнувши, всі відійшли геть; один тільки поліцеймейстер довго ще слухав, думаючи, чи не буде принаймні чого-небудь далі, але нарешті й рукою махнув, сказавши: "чорт знає, що таке!" І всі погодились на тому, що як з биком не битись, а все молока від нього не добитись. І залишилися чиновники ще в гіршому становищі, ніж були раніше, і закінчилася справа тим,