Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Аргонавти Всесвіту 📚 - Українською

Читати книгу - "Аргонавти Всесвіту"

346
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аргонавти Всесвіту" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 116
Перейти на сторінку:
видно крізь прозорий шолом.

— Та не кажіть поки що нічого, Ван, — спинив його Риндін. — Ви знову забули, що я все одно нічого не почую, поки ви не знімете шолом. Ви чуєте мене добре, чи не так? Ну звичайно, адже в вашому шоломі є зовнішній мікрофон. А зовнішнього репродуктора на ньому, як ви знаєте, немає. Отже, не трудіться, послухайте краще мене. Нічого страшного не сталося. На астроплан накинулася якась потвора. Ні, не така, як ми бачили раніше, а іншого виду, проте аж ніяк не привабливішого. Через те що тварина намагалася пошкодити корабель, мені довелося вжити своїх заходів, зробити два вибухи, щоб одігнати її. Але я не врахував, що тими ж таки вибухами я викличу вас. Мені й на думку цього не спало. А де ж Галя? Чому вона залишилася назовні?

Ван Лун і Сокіл перезирнулися. А тоді Ван Лун щось сказав. Сокіл кивнув головою і почав знімати шолом. Між тим Ван Лун, не гаючи ні хвилини, повернувся і вийшов з каюти, старанно зачинивши за собою двері.

— Та що ж трапилося? — вже стурбовано спитав знову Риндін. — Де Галя? Вадиме, в чому річ? І куди пішов Ван Лун?

Сокіл зняв, нарешті, шолом. Його кучеряве волосся було скуйовджене і вогке. Він протер окуляри, дещо розгублено кашлянув і нервово пригладив волосся.

— Досить приготувань, Вадиме! Що сталося? — наполегливо зажадав пояснень Риндін.

— Миколо Петровичу, ми дуже поспішали, почувши ваш виклик. Звісно, ми найменшого уявлення не мали, що тут трапилося, думали, що ви в небезпеці. — Очевидно, Соколу було трудно сказати найголовніше, він м’явся і надто докладно пояснював. — Бігли дуже швидко. Там, знаєте, скелі, велике каміння, і коріння переплелося, чіпляється за ноги… і де-не-де ще слизько від тієї зливи…

— Та не тягніть, Вадиме! Говоріть коротко й ясно!

— Схил спускався дуже круто, Миколо Петровичу. Галя бігла слідом за Ван Луном, передо мною. І зненацька вона впала — мабуть, спіткнулася. Саме на цьому крутому місці. І покотилася прямо вниз, до астроплана. Я бачив, як вона впала і покотилася… а коли ми з Ван Луном збігли вниз, то її вже там не було…

— Далі?

— Ми вирішили спочатку довідатися, що трапилося з вами, чи не потрібна вам негайна допомога… адже ми чули ваші тривожні сигнали, Миколо Петровичу, ми не знали, що ці вибухи сталися з іншої причини! А зараз Ван Лун пішов шукати Галю. Він знайде її, Миколо Петровичу, ви не турбуйтеся, все буде гаразд! Просто, ми надто поспішали сюди. Можливо, Галя, впавши, трохи забилася і знепритомніла… і я сам тепер хочу піти допомогти Ван Луну розшукувати її. Ми так з ним і домовилися, що я розповім вам і піду.

Микола Петрович не став більше затримувати Сокола. Та й про що ще можна було запитувати? Вадим помітно хвилювався й сам. Одягаючи знову шолом, він нервувався, робив невірні рухи…

Вадим Сокіл поквапливо вийшов. Микола Петрович, залишившись наодинці, спробував розібратися в тому, що трапилося. Певна річ, треба було поспішати. Якщо дівчина під час падіння пошкодила шолом, якщо в його органічному склі утворився отвір, щілина або тріщина, — це могло закінчитися погано. Галі доведеться дихати повітрям Венери, перенасиченим вуглекислотою… адже кисень з шолома тоді буде виходити назовні… і через п’ятнадцять хвилин — асфіксія!

Риндін важко опустився в крісло. Він відчув досадну кволість. Скільки неприємностей за такий короткий час! Кожна година перебування на Венері приносила нові й нові ускладнення, — починаючи з самого спуску на її поверхню. Треба берегтися на кожному кроці, життя на чужій планеті сповнене несподіваних небезпек, які не можна передбачити…

Вадим Сокіл, тільки вийшовши з корабля, за його екрануючи металічні стінки, почув голос Ван Луна, який повторював:

— Галю! Де ви? Відгукніться! Галю!..

Але все навколо мовчало. Було чути лише, як шелестіло червоне листя на деревах, та дзижчали, посвистували і стрекотіли міріади комах. Чому мовчить Галя Рижко?

— Галю! Відгукніться! — лунав у шоломі Сокола голос Ван Луна. Здавалося, він долинав зліва. Вадим зробив кілька кроків у цьому напрямі — і зразу ж таки збагнув: та не можна ж орієнтуватися в такий спосіб! Адже ж він чує голос Ван Луна з репродуктора гучномовного телефону. Куди б він не повернув, голос буде чутний так само добре. Тому Сокіл гукнув:

— Ван, я вийшов! Де знайти вас?

— Не мене, Галю треба шукати, — пролунала відповідь. — Мене не треба знаходити, я тут.

Справді, з-за великої папороті з’явилася висока постать Ван Луна.

— Не знайшли ще? — коротко спитав Сокіл.

— Ні, — похмуро відповів Ван Лун. — Будемо шукати всюди. Тепер удвох. Вважаю, вже знаю місце, де вона впала.

— Яким чином?

— Поламана папороть, — усе так само коротко пояснив Ван Лун. — Ідіть, побачите самі.

Це місце було всього в кількох десятках кроків. Поламане і зім’яте листя папороті стверджувало припущення Ван Луна: Галя котилася вниз схилом міжгір’я, потім, падаючи з плескатої скелі, важко впала на папороть. Густе листя пом’якшило удар. Проте де ж вона? Чому її ніде не видно?

— Якщо вона впала тут, забилася, знепритомніла, тоді, гадаю, лишалася б лежати, — міркував уголос Ван Лун. — Але її тут немає… Значить, вважаю, вона не забилася, не знепритомніла. Вона підвелася і кудись пішла. Куди? Чому не до астроплана? Чому в інший бік?

Він уважно оглядав поламані і прим’яті рослини, які красномовно розповідали досвідченому мисливцеві про те, що відбувалося тут.

— Галя пішла сюди!

Ван Лун рушив уздовж схилу, пильно вдивляючись у найменші сліди і не обминаючи жодного сантиметра без вивчення.

— Тут Галя відступала спиною вперед… бачите, сліди? Вони наче обернені до нас. Втім, сліди носків глибше вдавлені. Відбитки каблуків — менше. Чому вона йшла спиною вперед? — Ван Лун вимовляв Ці короткі уривчасті фрази немовби думаючи вголос. Його зіркі очі промацували кожну рослину. — Тепер вона вже побігла. Відбитки ніг на більшій відстані. Глибоко вдавлені. Вона бігла. Ясно: грунт м’який, видно добре. Чому бігла від астроплана, а не до нього? От сюди, за кущі бігла… Стривайте, а це що?

Ван Лун спинився, вражений. Не менш здивований був і Сокіл, який ішов за ним.

Сліди Галі привели їх до невеличкої галявини, зарослої папороттю. Тут усе було розчавлене, поламане, знищене. Ніби важкий трактор пройшов по галявині, ламаючи і нищачи все на своєму шляху. Сліди Галі, досі ясні і виразні, зникли під покаліченими, розчавленими рослинами, втоптаними в сирий грунт.

Одна й та ж сама думка промайнула водночас у обох мандрівників: це був слід потвори, яка нападала на міжпланетний

1 ... 63 64 65 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аргонавти Всесвіту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аргонавти Всесвіту"