Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

А вдругодень, коли Сірко, пропустивши молебень по убієнних і жалобу, відсипався, Лаврін Гук став його настирливо будити, аж Сірко здивувався, прокинувшись.

— Що сталося?!

— Кличуть вас, пане полковнику, в дворище козаки і старшини на якусь вибаву-борню,— пояснив у розгубі джура.— Регочуть, що ви нібито злякалися і боїтеся йти, то я осмілився розбудити,— не знав до пуття Гук, добре чи зле він учинив.

— Гукни! Скажи товариству, що я вже одягаюсь,— наказав Сірко, згадавши вчорашній підступний виклик Брюха. Труснувши тяжкою головою, він швидко звівся, одягнув чисті штани, білизну, озувся в нові шкапові, змазані шмиром чоботи і, протерши зволоженим рушником лице та накинувши на плечі наопашки кунтуша, вийшов із куреня. Зупинившись на порозі, він оглянув неквапом чималу купу старшин і козацтва на бугрищі.

«Доведеться боротися»,— майнула думка, і він направився до ожвавленого його появою гурту. Привітавшись поклоном та поздоровивши натовп зі святою неділею, Сірко кинув свого кунтуша на руки курінного Джерелівського куреня Івана Стягайла, зійшов на пагорбок, окремо вітаючись із присутніми старшинами і насамкінець із Іванцем Брюхом, який красувався і вишуканим одягом, і викличною лукавою веселістю.

За велінням кошового, юрба старших і молодших чільників відійшла із пагорбка до навколишнього товпища, яке непомірно обростало цікавими до розваг. Сірко та Брюх врешті залишилися сам на сам, добре видні звідусіль присутнім.

В козацьких традиціях розваг борня, як правило, не обумовлювалася чимось, була довільною, але беззбройною, з необмеженням методів і прийомів, хоч би кінчилася навіть смертю. Та крайності загалом осуджувалися, тому борня йшла доти, поки один із учасників не міг або відмовлявся її продовжувати. Отож і ця мала бути такою. І ось борці, подавши навстріч один другому руки, зчепилися, стишивши геть повний цікавого очікування натовп.

Зарипів, захрумав сніг під перебірливим тупцюванням двоборців на бугрищі. За мить розсипалися розкішно-пишні оселедці на їх опарених головах, а вони, борці, знай водилися, шукаючи влучних моментів, для вдалих кінцевих захватів супротивника, які привели б до перемоги.

Вже пробував Брюх кинути чи бодай повалити Сірка, вже відповів неоднораз йому тим же Сірко, та все кінчалося нічим, і оте скрипливо-скімливе тупцювання та коливання на місці продовжувалося, ніби щойно почавшись. І чим довше тяглося борюкання, тим певніше ділилося навколишнє товпище, ставлячи то на одного, то на другого забавника. Два табори болільників, підгейкуючи, нацьковували суперників, а окремі часом аж кректали за них, ніби не стояли в юрбі на обочині, а боролися самі на пагорбі.

Напруга в натовпі все більше наростала і нарешті досягла межі. В цю мить Іванець Брюх таки досягнув своєї мети — дістався рукою Сіркової очкурні на штанях і підштаниках, але й Сіркові вдалося вхопитися за очкурню суперника.

Отут і сталося негадане-неждане для всіх та на радість Брюха: Сіркові штани і підштаники раптом осунулися аж до халяв-чобіт, і оголене тіло заблищало на морозі, засвітивши на всі боки в натовп та викликавши шквал громового реготу.

Сірко згорав від сорому й обуру: отакі міцні завжди шовкові ширіньки на штанях і підштаниках несподівано порвалися! Мелькнула здогадка, що з ними щось пороблено. Те нещастя додало йому заповзяття, і, натуживши надлюдську свою силу, він відірвав Брюха від землі, підняв його над собою і, застогнавши, не просто кинув, а з усієї сили швиргонув униз головою так, що присутні, на мить завмерши, аж гахнули вслід Сіркові, коли Іванець сторчма, як рептух, полетів донизу головою, описавши в повітрі півколо...

Відхаркуючись і приходячи до тями, неквапно натягав на себе підштаники й штани Сірко. Вовтузився, корчачись від болю, Іванець Брюх. Якусь мить мовчав навколишній натовп. Нарешті до поверженого кинувся його джура, а ще за якийсь час, очунявши, Іванець почав зводитися.

Сірко, плюнувши, розсміявся і направився до куреня, підбираючи по путі в одну руку кунтуша, а другою тримаючи штани і підштаники, під сміх і регіт товпища. Ні, зганьбленим він себе не відчував. Навпаки — тішився, що і цього разу йому поталанило вистояти в змазі і захистити свою честь перед побратимством-черкасами і старшинами...

Переодягнувшись у курені та придивившись до порваних ширіньок, він упевнився, що вони дійсно були навмисне підрізані і трималися на кількох пасемках. Джура Гук аж ахнув, коли Сірко показав йому ушкоджені ширіньки.

— Неси до тлумища і покажи товариству! — наказав він Гукові, відчувши, що лице його наливається кров'ю, а серце стугонить в грудях. Довго довелося йому ходити із кутка в куток, стримуючи гнів. Нуртувало і козацтво в дворищі, розглядаючи оті порізи на Сіркових ширіньках. Явний злочин виклицав обур навіть у прибічників Іванця. Та на суд гонору-честі і захисту гідності, як сподівалося козацтво і старшини, Сірко Брюха не викликав, пощадивши його.

Вчинок цей, замість зганьбити Сірка, підняв його в очах товариства, а Брюха огидив навіть серед кошових старшин. Ворохобня піднялася в січовищі, і побитому Брюхові довелося її гасити кадубцем оковитої, викоченої на дворище, що вгамувало трохи обур, хоч і не змінило думки товариства про Брюха.

Джмелино гув січовий майдан, перемиваючи кістки і Сіркові, і Брюхові. Веселилося, гуляло козацтво, справляючи поминки і жалоби по убієнних та святкуючи святу неділю. Пив і Сірко зі старшинами, навмисне зневажливо не згадавши про скоєне, виборений ним заклад, поминаючи вбитих та віншуючи їх. Не появлявся на люди скалічений Іванець Брюх. Павло Гомон, дізнавшись про злочин, звільнив його від рангу обозного.

Вдень вийшло сонце, закапало зі стріх, появились і стали рости рядками, мов прикраси, бурульки на стріхах, козаки повиносили з куренів привезених з війни недужих, закутаних у вовчуги.

Сидячи в застіллі, Сірко тішився, що лишився живий по всіх бойовищах, та