Читати книгу - "Корсунь козацький"

р. більшість гайдамацьких загонів було розгромлено. Але повстання остаточно придушити не вдалося.

Наприкінці 1768 р. відбувалися тяжкі бої польських військ із залишками гайдамаків. Так, у листі шляхтича Суходольського до графа Браницького зазначалося: «Недавно через Усятин, проїжджаючи Корсунь.., і прибувши благополучно в означене місто, застав я вторинні заколоти, через які я вимушений був їхати у Білу Церкву». Біля Корсуня ж «гайдамаки, великими купами нападаючи, і невинних людей нелюдськи катуючи, тобто дворян, хазяїв і жидів, б'ють і грабують»[331].

Гайдамацькі виступи не припинялися і з початком 1769 р. Так, невідомий польський шляхтич у своєму листі до невідомого писав: «Гультяї мають знаходитися у Драбівці, за Корсунем на острові. Одразу ж... він [російський секунд-майор П. Войнич. — Ю. М., С. С.] вирушив з артилерією і з людьми. Він наказав по селах, щоб гультяїв забивали, щоб не вірили їхнім фальшивим указам, щоб своїх панів приводили і поважали, декларуючи своє підданство. Селяни дуже неприхильні до злого, і пристрашені гайдамаки ховаються у богуславських, коповацьких і таращанських лісах»[332].

Поступово польській владі вдалося звести діяльність гайдамацьких загонів нанівець. І протягом кількох років гайдамацький рух на Корсунщині згас, але не припинився. Швейцарський художник Жан-Анрі Мюнц, який побував у цьому регіоні у 1781 —1783 рр., бачив і змалював біля Умані 200 (!) паль, на яких стирчали відрубані карателями голови гайдамаків.

Справа Гонти й Залізняка не пропала. Досить сказати, що Річ Посполита припинила політику нав'язування унії на Правобережній Україні, а через деякий час сама стала об'єктом агресії і була розділена між трьома імперіями (Російською, Прусською та Австрійською). Головне ж полягало у тому, що вони продовжили традиції національно-визвольної боротьби українського народу козацької доби і надихали на боротьбу за волю й незалежність України нові покоління. Варто згадати поему «Гайдамаки» Тараса Шевченка, який на все життя запам'ятав розповіді свого діда, Григорія Грушевського, про «Коліївщину»:

Бувало, в неділю, закривши мінею, По чарці з сусідом випивши тієї, Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало, Як Залізняк, Гонта ляхів покарав. Столітнії очі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось: Як ляхи конали, як Сміла горіла. Сусіди од страху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать. І ніхто не бачив, Що мала дитина у куточку плаче. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав.

Сам Великий Кобзар бував у Корсуні ще в дитинстві, а також у 1845 році. Приїжджав він сюди і влітку 1859 року до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка. Він прибув сюди з Межиріч, проїхавши через села Лука, Сахнівка, Нетеребка, Гарбузин, а з Корсуня вирушив потім на Кирилівку. У Корсуні поет познайомився з Харитиною Довгополенко, кріпачкою князя Лопухіна, з якою навіть хотів одружитися, але цей намір лишився нездійсненим. У Корсуні поет записував народні пісні, багато малював (зберігся його малюнок «У Корсуні»), є у місті каштан, під яким Кобзар любив відпочивати, є й будинок, де він зупинявся. У Корсуні було поховано і друга Т. Г. Шевченка — художника Івана Максимовича Сошенка (1807—1876), який був уродженцем Богуслава. На його могилі Варфоломій Шевченко встановив гранітний надгробок (у 1986 р. тут було поставлено пам'ятник роботи скульптора Е. Кунцевича).

Чимало інших славних імен було пов'язано з Корсунем і після смерті Великого Кобзаря. Досить назвати ім'я класика української літератури Івана Нечуя-Левицького (1838—1918), який народився у Стеблеві і провів тут свої молоді літа. Тут міститься меморіальний музей цього письменника, який часто звертався до опису рідного краю у своїх творах, насамперед таких, як «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я»[333]. Брат письменника — Амвросій — чимало писав про Стеблів і друкував статті про нього на сторінках «Киевских епархиальных відомостей». У Стеблеві народився і Василь Авраменко (1895—1981) — видатний український танцюрист і педагог, активний учасник українських визвольних змагань 1917—1921 рр. У селі Квітки народився видатний український композитор і диригент Кирило Стеценко (1882—1922). У Корсуні часто бував український письменник і громадсько-культурний діяч Трохим Зіньківський (1861—1891). Його дружина, Ганна Тимофіївна (уроджена Сервичківська), походила з с. Зеленьки Корсунського повіту, а її мати проживала в самому Корсуні. Цей перелік славетних імен можна продовжувати і продовжувати, особливо якщо згадати діячів культури інших народів, насамперед польського художника Наполеона Орду або геніального польського поета Адама Міцкевича, які гостювали у Стеблеві. Міцкевич написав тут деякі свої вірші, згадавши в них і про старовинну липу, у затінку якої могло вміститися кількадесят пар танцюристів.

Невипадково Корсунь і Корсунщина і в XIX, і на початку XX ст. були важливими осередками українського національно-визвольного та культурного руху, і тому