Читати книгу - "Під Савур-могилою"

Події, як над безвістю, простиралися і над ним, ніби злочинцем, і не було прощення не лише тим, що глумились над людом по Чорній раді, а й йому, хоч він завжди просив його у мертвих, полишених на полі-побоїщі, навіть у ворогів-людоловів, а не лише у побратимів-козаків... Зітхання, скніння, зубовний скрегіт кінчалися жалюгідним безгомінням, яке мусив ховати від стороннього ока...

Купалася в запашному літеплі природа. Буяла, в'юнилася, плодилася, мінялася барвами і кипіла буслиними клекотами над куренями та розкритими для лету крилами лелечат у купинних гніздах, які були святотатною гордістю мешканців під ними. Лелеки над куренем вважалися Божою милістю, охранним духом, символом безпеки, а порожнє гніздо на дахівці віщувало мешканцям загрозу поразки в бою, пожежу, мор, зраду і гибель.

Забобон той був здавна таким заповітно і душевно глибоким, що курінь часом відмовлявся йти в бій, коли навесні бузьки відсахувалися від нього і осідали на інший. Правда, порожніх гнізд на січових будівлях, як правило, не було, навпаки — бузьки їх мостили на яворах, раїнах-стуракинях та інших деревах, бо ж вистачало лелекам корму в заплавах, а відтак і плодилося їх щороку багато. Запорозьке Поле і Великий Луг скупчували в собі стільки птаства, що козацтво чарувалось ним...

Відпустив нарешті курінний отаман Сірко крулівських посланців із подарованими навзаєм двома арабськими чудо-скакунами під дорогими кульбаками та обіцянкою «приїхати до Шаргорода, як угамується Січ». Не встиг потішитися тим, що позбувся клопоту, як знову прийшло «пожалування» від царя з подячною грамотою та уклінним проханням до козаків об'єднатися із донцями, вже ніби царськими, й піти «на промисел сушею й морем», щоб перешкодити об'єднанню із ляхами агарянської орди.

В царевому листі все виглядало так, ніби й не цар просив, а Синод і «сім київських та іних підпольсько-литовських храмів, вірних цареві і святій православній церкві та вірі во Христі».

Хоч те прохання й шокувало до пасії січових чільців, а найпаче протоієрея Петра Буркуна, вони розуміли, що цар і бояри вже давно підігрівають жар чужими руками, але складалося так, що їх інтереси збігалися з насущними нуждами рідного поспольства, яке жило під постійними людоловствами Орди і в Україні, і на Доку, а отже, прохання царя не викликало заперечення, бо ж підсилювалося молільним «проханням семи храмів у вольнім віросповіданні»!

Подіяли на січове товариство, а найпаче на берладників, жаківників, арґатів, підсусідків та шпихтірників-калік і вісімсот вісімдесят шість карбованців мідних, шістнадцять алтинів і чотири гроші, що по грамоті призначалися їм.

Сіркові було ясно, що Приказ Малої Русії на Москві добре обізнаний із ситуацією в Україні і в Січі завдяки перекинчикам, які і направляють його, і пильнують за впливовою дієвістю, звичайно, за непересічну оплату й стани. Ніби випадково на Січ прибув гінцем якраз тепер Гриль Явриченко із Козельська «від викітної громади» і сповістив, що «татари на чолі з Бабаш-Арслан-Алеєм взяли в ясир на Козельщині по штири бранці на кожного людолова». А вслід за Явриченком до Січі наблизилося дві тисячі ратців-козаків із Білгородщини. Вів їх наказний полковник, колишній сотник Січі Християн Гогольщина. Косаґов у нього був ніби підпомічником і дорадником.

Людоловства Орди і відкриті виступи, супроти неї царя немовби за єдину християнсько-православну віру творили свою справу на користь Московії краще і вправніше, аніж будь-які військові дії. Якщо стрільців-московитів козаки-січовики просто видворили б із Великого Лугу, то слобожанських козаків вони приймали як своїх, хоч і розмістили не на Січі, а в полі. Зіграло свою роль і прислане царем «пожалування» з двохсот портищ сукна (по сорок аршинів у портищі та «по п'ятдесят мідних карбованців на душу козацьку», присланих «для воїв Гогольщі», а фактично для стрільців його «підопічника» Косаґова...

Неймовірні складності гри двох високих дворів, а в додаток — святотатні викиди Чернецьким та Махевським із могил при Суботівській церкві останків Богдана й Тимоша Хмельницьких, не допускали й думки про якісь сув'язі або трактати з ляхами. А тут ще посланий Сірком загін розвідників із Адамом Сулимкою на чолі привів бранця, білгородського буджака, який віз від Яли-мурзи до хана листа зі сповіщенням, що мурза «зможе піти за ясиром лише тоді, коли хан виступить із Криму, бо має таку вказівку від Субан-Казі, візира і хондкара та муфтія Великої Порти».

Щоб хан і Яли-мурза не вийшли з дому, Сірко, поставивши січове реґіментарство до відома, послав на Дон до Степана та Фрола Разів доброхітців із наказним отаманом Трохимом Вітченком «за охочекомонцями-донцями і калмиками-ойротами» в надії спішно зладнати великий похід на Ханство. Допомагали Сіркові впливати на «старших і знатніших» в тому заході і московсько-воєводські лазутчики та прибічці Брюховецького, які, відступаючи перед Тетерею, Гуляницьким, Маховським, Чернецьким, всяко обнадіювали населення спасінням у Сірка, змусивши тим Іваненка-Величка по здачі кошівства і курінства в Зозулиному Яру та на Чортомлиці Панькові Пилипчаті піти із